— У кого це, «у нас»? — запитав Марк.
Незнайомець обернувся до нього і дивно посміхнувся.
— «Долг», вперед! — закричав він.
Марку здалося, що він недочув. Дивний «долговець» дивився на нього поглядом партизана, що вичислив ворожого розвідника,
в своїх рядах.
Кущі з боків зашаруділи, і з них вийшло четверо озброєних людей, екіпірованих абияк.
— Стій на місці, сталкер! — сказали вони майже хором. — Підеш з нами!
Марк підняв руки на рівень голови.
— То стояти на місці чи йти? — запитав він.
— Я сказав, стояти! — відповів той, що був праворуч.
— Стою, — сказав Марк. — Що я зробив?
Незнайомець, який вивів Марка з бару, швидко обшукав його, конфіскувавши ніж і пістолет.
— Як тебе звуть? — запитав він.
— Марк.
— А зараз слідуй за нами. Тобі скоро все пояснять.
— Що пояснять? — запитав Марк. — Те, що ви не з «Долгу»? Це я вже зрозумів.
Сталкери попарно переглянулися.
— Рухайся, — наказав один з них, ткнувши Марка дулом автомата в спину. — Руки опусти.
Марк пройшов із своїми конвоїрами не більше двадцяти метрів, як йому вказали на двері за наступним кутом.
— Чеши сюди.
Без зайвих слів Марк підкорився і зайшов в якусь комірку. Тьмяний світильник зверху, шафа і нагромадження ящиків в кутку
— от і весь вміст. Збоку знаходилися важкі металеві двері. Один з супроводжуючих потягнув їх на себе і двері відкрилися, демонструючи вхід в темноту.
— Заходь, — сказав хтось ззаду.
— Ви не хочете мені нічого пояснити? — запитав Марк.
— Ні. Заходь, будь ласка.
Повністю збившися з пантелику, Марк переступив через поріг, пригнувши голову. Двері за ним закрилися і задеренчав ключ
в замку.
— Ей, ви що задумали? — запитав Марк, стукнувши по дверях.
Засвітилось безліч яскравих ламп, і Марк обернувся, прикривши очі рукою. Приміщення виявилося зовсім не камерою. Це був великий
склад з дуже високими стінами. Всюди були розставлені комплекси ящиків різного кольору і розміру складаючі пристойної висоти споруди, але все таки недостатньо високі, щоб забратися по них до розташованих під стелею вікон.
Крім того, вікна були щільно загороджені грубими гратами і закриті віконницями з тієї сторони.
Підлога була завалена безліччю самих різних осколків, від уламків іржавого заліза до дрібно роздробленого скла. Чорні вибоїни
і сліди вибухів на кам'яній підлозі свідчили про гарячі сутички на цій території. Стіни складу звужувалися вгорі утворюючи вбудовані балкони. Саме до них і вели верхні вікна.
Було дуже тихо. Марку нічого не залишалося робити, окрім як обережно піти вперед, ступаючи по скалках скла. Перед собою
він помітив відкритий ящик для інструментів. Ще раз уважно озирнувшися сталкер підійшов до ящика і раптово помітив, що тримає машинально витягнутий болт в руці, немов наближається до аномалії.
Про всяк випадок кинувши болт вперед, Марк переконався в безпеці шляху, хоча і знав точно що в цій частині «Ростка» аномалій немає. Власне, їх не просто немає, але і бути не може, проте про це знав тільки один Марк.
Будь-який клан віддав би багато чого, щоб отримати відомості, якими володів Марк, відомості над якими вчені і військові билися не один рік.
В ящику знаходився пістолет.
Марк узяв його, швидко оглянув. Це був ПМ, сама слабка вогнепальна зброя в Зоні, яка зазвичай видавався новачкам на Кордоні.
Марк витягнув обойму, оглянув і вставив назад.
В цей момент віконниці на вікнах відкрилися. Марк майже оглохнув від численних звуків, що заповнили склад. На верхніх
закритих балконах знаходилося не менше двох десятків сталкерів, і всі вони викрикували щось бойове, тупотіли свистіли і смикали дротяну сітку, що відділяла їх. Пролунав гучний звук, роблячи фон, і під стелею складу ожили мовчазні
до цього гучномовці.
— Шановні друзі! — почувся хриплячий голос. — Ласкаво просимо на Арену!
Синхронний крик пролунав у відповідь.
— Тільки сьогодні! — продовжив голос, акцентуючи кожне слово. — На Арені! Неперевершений Марк!
Присутні виразили схвалення всіма очікуваними від них методами. Марк нерухомо стояв на місці, опустивши пістолет і дивлячись
вгору.
— І у нас перше випробування! — декларував коментатор. — Людина проти звіра! Мисляча істота проти лютого хижака! Зустрічайте!
Зажурчала лебідка. Під бравий свист зверху на тросі опустилася клітка, яка тряслася і розгойдувалася через сидячу
в ній істоту. Марк зробив два кроки назад, схопився рукою за кут ящика. Коли клітці залишалося два метри до землі вона розкрилася і на Марка стрибнула псевдособака.