разу до самого низу, відкрилася і з неї висунувся... Горіх.
— Швидше сюди! — крикнув він, махнувши автоматом.
Марк швидко підбіг до нього, схопився за протягнуту руку і заліз до клітки, яка одразу поїхала вгору.
— Що відбувається? — запитав він.
— Пізніше, — відрізав Горіх, сидячи в кутку і тримаючи автомат перед собою дулом вгору. Клітка доїхала до даху Арени,
опинившися в маленькій кімнаті.
— Але що це? — просторікував через мікрофон стоявший до них спиною Борланд. — Наш герой відлітає назад в космос! Помахаємо
йому ручками! Ну ж бо, всі разом!
Кинувши мікрофон, він обернувся, відкрив клітку, витягнув Марка і уклав його в обійми.
— А-а-а, друже, як я радий! — заволав він. — Ти не уявляєш, як я тобі вдячний, що ти залишився живий!
— Я теж, — відповів Марк. — Обережніше, не тисни так. Я не зовсім цілий.
— Ой, вибач. Цілий, цілий!
Він випустив Марка і той схопився за край столу, спіткнувшись об тіло коментатора, що лежав в безпам'ятності.
— Я приклав його відпочити, — пояснив Борланд.
— Дякую, — сказав Марк щиро.
Клітка знову поїхала вниз і Марк обернувся, дивлячись на Сенатора, що керував лебідкою.
— Клітка затримає увагу глядачів, — сказав шаман зі своєю незмінною напівпосмішкою. — Перш ніж воно попрямує до нас.
— Так, точно, — сказав Борланд. — Йти можеш? Пора рвати кігті.
— Що взагалі відбувається? — запитав Марк, пригнічуючи виринаючий з нього незрозумілий регіт.
— Пояснимо по дорозі, — відповів Горіх. — Ось, тримай!
Він вклав Марку його рюкзак, гвинтівку і «форт».
— Все на місці? — запитав Марк, обмацуючи рюкзак.
— На місці, — відповів Борланд. — Рухаємось!
Тримаючи «грім» на плечі, він ногою розкрив вузькі дерев'яні двері і вибіг назовні.
— Нікого немає, — сказав він. — Відмінно! Вперед!
Група швидкими перебіжками рушила за Борландом територією заводу.
— Ти тільки що був на Арені, — сказав Борланд. — І з честю пройшов три раунди. Вони були не останні, але нових ти міг
не пережити.
— Дякую за допомогу, — сказав Марк. — Як ти дізнався, де я?
— Поговорив з Барменом. Якщо знайти до нього вірний підхід, він дуже поступливий.
— Чому Арена працює на території «Долгу»?
— «Долга» зараз тут немає. Очевидно, вся основна братва відправилася в рейд на Темну Долину, інші пішли на північ. Зараз тут всім
заправляє клан «Воля». Провели маленьку революцію, сподіваюся, що не кровопролитну. Навіщо вони переодягнулися «долговцями», не знаю, але це допомогло їм піймати нас.
— Ніби нікого, — сказав Горіх.
— Добре. Відбій, йдемо нормально.
Команда опустила зброю і далі йшла спокійніше.
— Чому я? — запитав Марк.
— Навмання вибрали. Напевно, тому що ти в комбінезоні їх клану. Тут з такими багато хто ходить, нічого не поробиш. «Воля»
взагалі пожартувати любить.
— Пожартувати?! Мене там трохи не убили!
— Зате тепер тебе поважають, — підморгнув йому Борланд. — Потрібно було дати тобі час.
— В якому розумінні? — запитав Марк кроків через двадцять. Борланд лише зітхнув.
— Ми могли захопити радіовідсік зразу ж, коли тобі спустили псевдособаку, — збентежено сказав Горіх.
— Що? — не повірив Марк.
— Пробач, братику, — сказав Борланд. — Якби ми витягнули тебе в самому початку, проти нас виступив би весь клан. З кланом
маленькою групою не повоюєш.
— А проти чемпіона клан не виступив би? — саркастично запитав Марк, роздивляючись сонце, гойдаючи головою і в думках
вибухаючи прокляттями.
— Вірно. Ми знали, що з псевдодогом ти справишся. Щодо снорка я не був упевнений, але Сенатор завірив, що все буде в порядку.
А ось з кровососом прорахувалися. Його тобі спустили раніше терміну. Тому, хоч ти до чемпіона не дійшов, ми вирішили що з тебе досить.
— За що мені все це? — випалив Марк. — Чому я і наша група? Чому нас вирішили попресувати «Волівці»?
— Я їм колись здорово насолив, — покірливо признався Борланд.
— Ти?!
— Вкрав у них костюм СЄВА. Знаєш такий? Спер особисто у одного з їх лідерів, у Арчібальда. Добіг до болота на Звалищі,
а далі. Загалом, лажа вийшла. І костюм втратив, і «Волівцям» винен залишився. Вони забрали тебе на Арену. Щоб примусити мене таким чином розплатитися.
Марк зупинився, команда теж.
— І ти говориш мені про це тільки зараз? — сказав він. — Ти знав, що нас можуть чекати неприємності, і нічого не сказав
мені?
— Марк, — заспокійливо вимовив Борланд. — чи не ти завжди говорив, що для нашої операції необов'язково знати всі деталі?
Марк з гримасою відвернувся від нього.
— У кожного свої секрети в Зоні, — закінчив Борланд. — Та й взагалі...
Він підбадьорююче посміхнувся.
— Ти ж вижив, — сказав він. — І вийшов з цього з честю.
— Це правда, — пролінав голос.
Команда підняла зброю, і Борланд тут же коротким жестом наказав опустити її. За декілька митей їх оточив добре озброєний
загін. Високий чоловік в елітному костюмі «Волі» виступив вперед.
— Здоровенький був, Борланд, — сказав він.
Борланд кивнув йому.
— І тобі не хворіти, Арчібальд, — відповів він.
Лідер «Волі» оглянув сталкерів поглядом людини що побачила життя .
— Твій друг відмінно попрацював сьогодні, — сказав він твердо. — Розплатився за твій борг.
— Я дуже ціную це, — відповів Борланд.
— Цінуй, — сказав Арчібальд. — Наші життя довгими не бувають. Потрібно цінувати те, що насправді того коштує.
Він заглянув Марку в очі і той відчув себе школярем перед вчителем. Такий погляд він чекав зустріти хіба що від Сенатора.
— Дякую тобі, — сказав Арчібальд.
Марк тільки кивнув у відповідь.
— Успіхів вам, сталкери, — побажав Арчібальд. Кільце оточення трохи розступилося.
— І тобі того ж, — сказав Борланд, проходячи далі. — Сподіваюся, ви мирно вирішите свої справи з «Долгом», коли вони
повернуть собі територію.
— Так чи інакше, ми їх вирішимо, — закінчив розмову Арчібальд.
Команда з чотирьох сталкерів пройшла мимо загону «Волі» і Марк відчув зовсім несподіване тепло. Відчайдушно прагнучи
зрозуміти, друзі перед ним чи вороги, він просто йшов за Борландом до західної частини «Ростка», доки загін клану не
зник вдалині.
— Ми ще поговоримо з тобою на цю тему, — сказав він, ні на кого не дивлячись.
— Обов'язково, — озвався Борланд.
— І ти мені розкажеш про психологію тутешніх взаємостосунків.
— Не розкажу.
— Чому?
— Тут її ніхто не розуміє.