— Ні.
— Значить, вперед.
— Куди?
— Подалі звідси. Тут поряд, до речі, є один добрий бункер. Якщо там не зайнято, можна перечекати військовий рейд. Проте,
цікаво, що вони там забули.
— Що за бункер? — запитав Марк. — Табір учених?
— Еге ж. В кого небудь є щось з хабара, штовхнути розумним людям?
— Є пара артів, — відповів Марк.
— От і чудово. Нам би тільки часу вільного купити, пару годинок.
Туман згущувався ще більше. Далі п'яти метрів нічого не було видно, але твердої землі було достатньо багато. Команда пішла
ланцюжком по вологому, з грудками бруду, килимі з трави.
— Невже вчені в Зоні сидять без охорони? — запитав Горіх, переступаючи через покритий мохом камінь.
— Та як тобі сказати... Вони і самі хлопці серйозні. Середній вік персоналу — тридцять років, всі з особливою фізичною і військовою
підготовкою. Воювати, звичайно, не майстри, а ось утримати оборону об'єкту у разі чого зуміють без проблем. Це знаєш, зовсім різні науки. Та й зі сталкерами вони не воюють — і ми, і вони тільки завдяки один одному існуємо. Марк,
слухай, ти відмінно придумав, дякую!
— Про що ти? — запитав Марк, уважно стежачи за кожним рухом на болоті.
— Це я про шашлик. Йду ось, думаю про нього всю дорогу, і не повіриш — настрій насправді піднімається.
Бункер з'явився досить скоро. В тумані показався кут будівлі з похилими стінами, які явно були дуже товстими. Підійшовши
ближче, Марк побачив наземну споруду у формі усіченої піраміди, що стояла на твердій ділянці ґрунту. Перед сталкерами була суцільна стіна. Обійшовши притулок навкруги, Марк знайшов і масивні двері.
— Це ж не бункер, — сказав він.
— А ти не вір всьому, що бачиш, — відповів Борланд. — Цю халупу привезли по шматках на вертольотах і зібрали поверх розкопок,
які потім продовжили. Під нею й до цього моменту підземних просторів достатньо щоб вести будь-які дослідження.
— Бункер прокопували на болоті?
— Кажу ж тобі, це не болото. Справжнє болото недалеко звідси. А це, вважай, просто широка калюжа.
Борланд потягнув двері і вони відчинилися.
— Гм, не замкнено, — сказав він. — Одже, господарі вдома.
Всередині виявилися ще одні двері, які спільно з першими утворювали вузький шлюз.
— Заходьте всі, — сказав Борланд. — Другі двері не відчиняться, поки не зачиняться перші.
Сенатор зайшов останнім, і Горіх закрив двері.
— Відмінне місце для засідки, — помітив Марк.
— Бути того не може, щоб в Зоні опинилися настільки невиховані люди, щоб влаштувати нам тут засідку, — сказав Борланд. —
Коли можна по-рицарськи перестріляти нас з оптики ще на підході.
— В такий туман? — засумнівався Горіх.
— Про теплове наведення чув коли-небудь?
Борланд відкрив другі двері і сталкери зайшли всередину. Вони опинилися в тьмяно освітленому і порожньому приміщенні,
в кутку якого був поворот. Бункер не подавав ніяких ознак заселеності.
— Тут є хто-небудь? — крикнув Борланд.
Йому ніхто не відповів.
— Побудьте тут, — сказав Борланд, знімаючи «Грім» з плеча і віддаючи його Горіху. — Я піду подивлюся, що трапилося.
— Впевнений? — запитав Марк.
Борланд покосився на нього.
— Ти забув, про що я говорив тобі в барі? Тут зброя нічого не вирішує.
Залишивши команду позаду, Борланд обережно заглянув за поворот і побачив черговий коридор. За другим поворотом він почув
тихе клацання і до його голови одразу приставили ствол.
— Стій де стоїш, — наказав тихий, але твердий голос.
— Без проблем, — сказав Борланд, виражаючи інтонацією повну згоду.
— Відповіси на декілька питань.
— Вже біжу за заліковою книжкою.
— Який сьогодні рік?
— 2011-й, — відповів Борланд.
— Що це за місце?
— Бункер учених на озері Янтар.
— Молодець. І останнє. Який зв'язок між першими двома питаннями?
Борланд посміхнувся.
— Зрозуміло, який, — сказав він, підбираючи слова. — Бажання питаючого самостверджуватися за рахунок наявності у нього зброї.
Пістолет прибрали від його голови і Борланд випрямився, дивлячись на співбесідника.
— Ні, — почув він. — Потрібно було упевнитися, що ти не зомбі.
— Я ж не сиджу за комп'ютером по шість годин в день. Та і в зомбі ти стріляти не почав би.
— Вірно. Твої друзі можуть показатися, — ввічливо сказав мешканець бункера. На вигляд йому було років п'ятдесят. Проникливі
очі, артистичний лоб і невелика борідка видавали в ньому людину яка не змінила своїм звичкам навіть в Зоні і мала для цього всі ресурси.
Марк і Горіх підішли до нього.
— Дозвольте представити вам тутешнього покровителя, — сказав їм Борланд. — Більш відомого, як Болотяний Доктор.