Кіт постояв з хвилину голосно нявкнув і, розвернувшись, зник за рогом найближчого будинку.
«Ну і як це розуміти?» — вирячився йому вслід Віктор, для якого ситуація продовжувала залишатися схожою на божевільний балаган.
З такою неймовірною кількістю дивних подій йому ще не доводилося стикатися. Він не бачив в них ніякої логіки, в той час як усі ці персонажі, що безцеремонно вдерлися до його життя, починали потроху діяти йому на нерви. Що вони намагаються довести? Чому просто не дадуть йому спокій? Взяти хоча б історію з флешкою. То вона зникає, то знову знаходиться. А дівчинка в лісі? Від однієї згадки про неї мимоволі кидає в дрож.
Дістатися додому вдалося тільки за півтори години — на перехресті нарешті знайшлося порожнє таксі. Щоправда, ледь він ступив за поріг, як почув гучний плач Каміли на другому поверсі. Віктор зрозумів — сталося щось по-справжньому погане. Адже так сильно вона не ридала, навіть коли впала з гойдалки.
— Каміла! Ельза! — покликав Віктор, швидко піднімаючись сходами. — Що сталося?
Дитяча кімната була відкрита навстіж, тому він одразу побачив на ліжку Камілу, поряд з якою сиділа біла мов стіна Ельза. Вона погладжувала дочку по голові та намагалася хоч якось її заспокоїти.
— Що у вас сталося? Чому вона плаче? — знов запитав Віктор і підійшов ближче.
Побачивши його, Ельза підхопилася з місця, прошепотіла доньці: «Люба, я зараз повернуся», після чого виштовхнула його до коридору та щільно зачинила за собою двері.
— У чому справа? Чому ти не пускаєш мене до дочки й чому вона плаче? — не відступав Віктор.
— Поговоримо у твоєму кабінеті, — крижаним тоном відповіла Ельза та попрямувала до сходів.
Віктор неохоче поплентався слідом.
— Якісь таємниці мадридського двору, чесне слово, — йому не подобалася вся ця ситуація. — А не можна просто сказати, що сталося?
— Ти добре знаєш, що сталося, — відреагувала дивним чином на його питання Ельза, як тільки вони увійшли до кабінету.
— Про що це ти? Що я знаю?
— Не прикидайся дурнем.
— Ніким я не прикидаюся! Що ти таке верзеш? — скипів Віктор, але швидко стримав емоції. — Послухай, в мене був важкий день і я дуже втомився. Поясни людською мовою, що сталося?
Перш ніж відповісти, Ельза зробила паузу:
— Каміла знайшла в підвалі мертвого Фелікса, — нарешті вимовила вона.
— Що-що?! — Віктор не повірив своїм вухам. — Каміла знайшла мертвого Фелікса?
— Саме так. Я послала її у підвал, щоб вона віднесла коробку з театральним костюмом, а він був там... Увесь обмотаний іржавим дротом... Каміла так кричала, що я думала, збожеволію.
— Уявляю, що вам довелося пережити.
— Але це ще не найжахливіше, — Ельза знову замовкла, не наважуючись продовжувати, після чого все ж таки додала: — Вона думає, що це зробив ти.
— Як це я?
— А ось так! Адже в нашому будинку стоїть сигналізація, і якби чужий вдерся всередину ми б про це знали.
— Ні-ні, зачекай, — Віктор ніяк не міг оговтатися від почутого. — Через те, що не спрацювала сигналізація, ви у всьому звинувачуєте мене?
Ельза повернулася до нього обличчям і уважно подивилася в очі.
— А кого нам, на твою думку, звинувачувати? Хто міг таке зробити? Я? Каміла?
— Але це смішно! Навіщо мені його вбивати, сама подумай.
— Ти мені відповіси.
— Та не було ніяких причин. Ти ж мене знаєш.
— Виходить, що не знаю.
Віктор нічого не відповів, і у кімнаті на деякий час запанувала тиша. Тільки по шибці голосно стукали краплі дощу.
— Добре, я піду до Каміли. Спробую умовити її поспати, — Ельза розвернулася й попрямувала до дверей.
— Стривай...
Віктор спробував взяти її за руку, але вона різко відскочила від нього мов від прокаженого:
— Не треба, благаю тебе.
— Тобто, ти насправді вважаєш, що я до цього причетний? Просто чудово!
Ельза невесело зітхнула.
— Останнім часом ти поводився дивно...
— Що ти маєш на увазі? — Віктор відчув, як починає закипати. — Ти хочеш сказати, я поводився наче якийсь псих? Так?
— Обговорімо це пізніше. Мені потрібно укласти дочку в ліжко.
— Ні, стривай! Я хочу, щоб ти сказала мені це у вічі, — він знову наблизився до Ельзи, яка мимоволі подалася назад.