— Що, чорт забирай, сталося чотирнадцятого серпня?
Він спробував згадати хоч щось відносно цієї дати, але в голові виникали лише незрозумілі фрагменти. Все літо йому довелося працювати над новою книгою, тоді як Ельза з Камілою гостювали у знайомих на узбережжі. Він не пам'ятав, скільки часу вони були відсутні, так само як не пам'ятав дня їх повернення додому. Наче хтось навмисно стер його спогади. Та раптом перед очима промайнуло видіння, схоже на кадри з німого кіно, де Віктор стоїть під дощем поряд з перевернутим «Рендж Ровером» і тримає на руках скривавлену Камілу; не ту маленьку дівчинку, яку він збив на дорозі три дні тому, а власну дочку.
Холодний піт пройняв його з голови до ніг, змусивши вибігти з кабінету та кинутися по сходах нагору: він мав переконатися, що з його донькою все гаразд, і зараз вона спить у своєму ліжку. На другому поверсі було темно, здавалося будинок впав в глибоке сонне забуття. Віктор наблизився до дитячої — із-за дверей не чулося жодного звуку, — нечутно зайшов у кімнату і ввімкнув світло.
Спочатку він нічого не зрозумів і деякий час безглуздо витріщався на ідеальний порядок у кімнаті. Причому занепокоєння викликала нова лялька у вигляді немовляти, яка сиділа на застеленому ліжку поверх ковдри та яка здалася йому знайомою. Коли ж стало зрозуміло, що Каміли в кімнаті немає, його охопила справжня паніка. Він підбіг до шафи та одним рухом відчинив дверцята, у першу чергу для того, щоб розвіяти свої побоювання. Весь одяг був на місці, включаючи шкільний костюм і осіннє пальто дочки, на нижній полиці лежала ціла купа коробок зі взуттям. Втім це ані трохи його не заспокоїло. Він перебіг від шафи до письмового столу і став нервово висмикувати з нього шухляди. Зошити та ручки градом посипалися на підлогу, але зупинитися Віктор уже не міг. І тут у його голові знову спалахнуло видіння, в якому одне зображення почало швидко змінюватися іншим.
Цього разу він мчав по нічному шосе з величезною швидкістю, і дощ несамовито тарабанив у лобове скло, наче намагався втримати автівку на місці. А на задньому сидінні, за водійським кріслом, ховалася перелякана Каміла — про її присутність Віктор навіть не здогадувався. Він просто нісся вперед, поки в одну мить машина не втратила керування і, зірвавшись з дороги, не вилетіла у кювет...
Видіння зникло так само несподівано, як і почалося, та Віктор не одразу усвідомив, що стоїть посеред дитячої кімнати, яка тепер мала жалюгідний вигляд. Усюди були розкидані речі Каміли, її іграшки, зошити, в той час, як шухляди від письмового столу лежали купою на підлозі. Це нагадувало безлад у його кабінеті два дні тому, коли він не зумів впоратися з власними емоціями. Віктор стер з лоба краплі поту та притиснув долоні до скронь, намагаючись позбутися головного болю. Він не знав, що робити далі — куди бігти, кому дзвонити. Відчуття порожнечі заповнило собою все навкруги, і від цього хотілося вити. Та раптом йому спало на думку: «А що, коли Ельза не захотіла залишати Камілу без нагляду і поклала її спати у себе в кімнаті?»
— Ну звісно, так вона і зробила! Який я йолоп!
Він кинувся геть з дитячої та вже за п'ять секунд стояв біля дверей їхньої спільної з Ельзою спальні. Світла тут не було, але контури меблів легко вгадувалися в місячній доріжці, що збігала від вікна безпосередньо до його ніг. Віктор клацнув вимикачем на стіні, щоб не дати сумнівам ні єдиного шансу, і в цю мить крик відчаю вирвався з його грудей.
Він відчув, як в мозок встромилося мільйон гострих голок, завдаючи пекучого болю, а пам'ять накрила хвиля спогадів. Віктор обхопив голову руками та впав на коліна просто посеред порожньої кімнати, де не було ні Ельзи, ні Каміли. Йому ледве вдавалося дихати, оскільки горло стискали спазми. Він згадав абсолютно все, кожну деталь, яку вже багато часу намагався заштовхати в далекі куточки своєї підсвідомості. Але тепер всі події вкладалися у загальну картину і це примушувало прокручувати їх в голові знову і знову.
Того дня, чотирнадцятого серпня, мало відбутися засідання редколегії у видавництві, де Віктор збирався представити свій новий роман. Проте на нього з ранку посипалися неприємності, і це відразу вибило його з колії. Все почалося з того, що затопило ванну кімнату, в якій довелося довго наводити лад — води там набігло по самісінькі кісточки. Віктор страшенно злився через це, і з кожною хвилиною накручував себе все сильніше. Тому, коли з кабінету почувся дзвін розтрощеного скла, а поряд з залитим молоком ноутбуком опинився Фелікс, він вже перебував на межі нервового зриву.