— Гей, друже, ти чого? Не прокинувся ще? Між іншим, до презентації твоєї книги залишився день, а у нас купа невирішених питань. Тому давай, долучайся, — він поліз у свій величезний портфель та витягнув звідти теку з паперами. — Ось план завтрашніх заходів, прочитай і скажи свою думку.
Віктор взяв зі столу папери та почав удавати, що уважно їх вивчає. Насправді він намагався впоратися з тремтінням у руках і водночас перетравити отриману від Марка інформацію. А що, коли?.. Ні, ні, ні! Навіть думки такої він не міг припустити, щоб з'явилася хай і марна, але надія. Краще взагалі ні про що не думати, а мовчки пливти за течією. Принаймні так не виникне приводу для нових розчарувань та буде простіше примиритися з дійсністю.
Його роздуми перервав Марк, який, відкинувшись на стільці, тепер старанно орудував зубочисткою:
— А як справи у твоїх дівчаток? Давненько їх не бачив.
Віктор насилу вловив зміст питання.
— Як справи? Та начебто, нічого, — обережно відповів він і облизав пересохлі губи.
Чесно кажучи, це питання остаточно спантеличило його. Хіба Марк не знає, що сталося з Камілою та Ельзою? А якщо знає, то навіщо тоді питає? Зненацька на сходах почулися кроки: хтось стрімко нісся донизу. Віктор витер піт з чола та буквально впав на найближчий стілець, оскільки ноги відмовлялися слухатися. Невже і правда сталося диво? І доля хоче зробити йому подарунок? Чи в нього знову почалися галюцинації?
Кроки були чутні зовсім близько, і Віктор заплющив очі, щоб надати собі невеличку паузу. Він нервово копирсався в голові, намагаючись зрозуміти, хто з'явиться в отворі дверей, але думки його плуталися, а серце калатало з такою силою, що здавалося, зараз вискочить з грудей. Та раптом пролунав голос, який він вже не сподівався почути.
— Доброго ранку, татку!
Віктор глибоко зітхнув і повільно розплющив очі. Напроти нього стояла його маленька Каміла із заспаним личком, до того ще й босоніж. В руках вона тримала прим'ятого Фелікса.
— Доброго ранку, сонечко, — ласкаво вимовив Віктор, ледве стримуючи себе, щоб не кинутися в обійми до дочки. — А чому ти боса? Застудишся.
— Ой, я забула надіти капці!
— Тоді тобі доведеться повернутися за ними до кімнати. Але спочатку привітайся з дядьком Марком.
— Доброго ранку, дядьку Марк, — Каміла зробила легкий реверанс і вибігла з кухні.
— Яка вона вже доросла! — усміхнувся Марк, проводжаючи її поглядом. — Мої теж ростуть наче гриби. Ще трохи й будуть вищі за мене.
Цієї миті на сходах знову почулися кроки та приглушені голоси, після чого до кухні ввійшла усміхнена Ельза. На ній красувалося обтисле трико, волосся було зібране в тугий вузол. У Віктора від хвилювання перехопило подих.
— Доброго ранку, любий, — вона підійшла до нього та поцілувала у щоку, як робила завжди, і тільки потім поглянула на Марка. — Привіт, Марку! Отже, це ти з настирливістю маніяка дзвонив у двері? Я чомусь так і подумала.
Ельза засміялася своїм чарівним веселим сміхом, одночасно наливаючи у свою чашку каву.
— Вибач, що не дав вам поспати з Камілою, — зніяковіло відповів Марк, — це дійсно був я. Але ти ж знаєш, який завтра день. Тому я й прийшов якомога раніше.
— Не переймайся, ми все одно вже прокинулися, — махнула вона рукою. — Добре, не буду вам заважати. Тим більше, мені самій треба збиратися на роботу.
Вона підхопила чашку з паркою кавою та вислизнула з кухні. При цьому Віктор зітхнув з полегшенням, оскільки бачити її зараз було нестерпним — занадто багато йому довелося пережити за останні дні.
— Слухай, а чом би нам не перейти до мого кабінету? Там буде значно зручніше працювати, — звернувся він до Марка, з останніх сил стримуючи емоції. — Йди розташовуйся, а я за тобою слідом. Тільки приберуся тут.
— Гаразд, у кабінет, так у кабінет, — знизав плечима Марк, і вже за хвилину його велетенський торс щез в отворі дверей.
Віктор залишився на самоті, і тут почуття взяли над ним гору. Його груди вибухнули глухим риданням, а по щоках побігли сльози, які неможливо було більше стримувати. Він не розумів до кінця, що відбувається. Напевно, всі попередні події йому тільки наснилися. Але тепер це не мало значення, адже він отримав те, що так пристрасно бажав — своє колишнє життя і тих, без кого його існування б втратило будь-який сенс...
...
Сріблястий «Рендж Ровер» мчав порожнім у вихідний день шосе, мимоволі відлякуючи спритних синиць край дороги. Сонце сяяло високо небі, і сніг, який щільним шаром вкривав землю, виблискував та грав веселкою в його променях наче глянсовий. Зима настала несподівано, трохи раніше призначеного строку, але Віктор був цьому тільки радий, з нетерпінням очікуючи, коли закінчиться осінь. Зараз він уважно стежив за дорогою та щось тихенько муркотів собі під ніс, в той час, як Ельза на сусідньому сидінні уважно вивчала дорожню мапу. Вона була одягнена в теплий комбінезон, які зазвичай носять лижники, та в'язану шапочку, і від цього виглядала зовсім юною. Каміла ж влаштувалася на задньому сидінні разом із Феліксом і розглядала у вікно пейзажі. Взагалі, в машині панувала святкова атмосфера — усі перебували в піднесеному настрої від передчуття майбутніх вихідних. Вони їхали у гості до своїх близьких друзів, на найкрасивіше озеро в окрузі, де було абсолютно все для чудового відпочинку.