Пітер відважив Едові доброго бебеха. Джон поклав обидві долоні на рот злощасного пірата, щоб здушити його передсмертний стогін. Пірат повалився долілиць, а четверо хлопчиків підтримали його, щоб не зчинилося шуму. Пітер подав знак, і тіло викинули за борт. Пролунав сплеск, а потім — тиша…
Скільки часу знадобилося на це?
— Один, — Ледь-Ледь відкрив рахунок.
Без зайвого поспіху Пітер навшпиньки підійшов до каюти і зник у ній. Тим часом кілька піратів нарешті відважились озирнутися. Тепер кожен з них чув важкий подих іншого, а це означало, що те страхітливе цокання зникло.
— Він пішов, капітане, — сказав Смі, протираючи окуляри. — Все в нормі.
Гак поволі підвів голову, поправив комір і прислухався так пильно, що, мабуть, вловив би луну від цокання. Але звуку таки не було, і він рішуче випростався на повен зріст.
— Тоді давай, Джонні, дошку! — злісно вигукнув він. Його ненависть до хлопчаків вибухнула з новою силою, бо вони щойно бачили його безпорадність. Він загорлав жахливу пісеньку:
Щоб іще більше залякати полонених, він, забувши про гордість, горлав цю пісеньку, пританцьовуючи нібито на дошці, і корчив гримаси; а закінчивши, прохрипів:
— А хочете — перед тим як “прогулятися по дошці” — спробувати “кішечку”, з дев’ятьма хвостиками і з дев’ятьма кігтиками?
І тут діти впали на коліна:
— Ні, ні! — благали вони так жалісливо, що жоден пірат не міг стримати посмішки.
— Принеси-но “кішечку”, Джакесе, — скомандував Гак. — Вона в каюті.
Каюта! Але ж в каюті сидів Пітер! Діти багатозначно перезирнулися.
— Ага, — неуважно відповів Джакес і пішов виконувати наказ. Діти супроводжували його очима; вони навіть не розчули, що Гак знову затяг свою пісеньку, а його вірні пси підхопили її:
Що там було в останньому рядку, ми ніколи так і не дізнаємося, бо пісню обірвав моторошний зойк.
Він прокотився судном і завмер. А тоді почулося кукурікання, таке близьке і зрозуміле для хлопчаків і таке страхітливе — ще гірше, ніж той зойк — для піратів.
— Що це було? — ревнув Гак.
— Два, — урочисто промовив Ледь-Ледь.
Італієць Чекко завагався на мить, а тоді почвалав до каюти. Він вийшов звідти, похитуючись, як п’яний.
— Що сталося з Біллом Джакесом, ти, собако? — прошипів Гак, нависаючи над ним.
— З ним сталося от що: він мертвий, забитий на смерть, — відповів Чекко безбарвним голосом.
— Білл Джакес загинув! — закричали вражені пірати.
— В каюті чорно, як у ямі, — мурмотів Чекко не дуже розбірливо. — Але там ховається щось страшне: ви чули — воно кукурікає!
Ні радість хлопчаків, ні опущені очі піратів — ніщо не сховалося від Гака.
— Чекко, — наказав він своїм найзалізнішим голосом, — вернись і приведи мені оте кукурікало.
Чекко, найхоробріший з хоробрих, заволав: “Ні, ні!” — і кинувся ховатись від капітана, але Гак покивав на нього кігтем.
— Ти ж погодився піти, правда, Чекко? — понуро спитав він.
І Чекко пішов, у відчаї жбурнувши зброю. Тепер було вже не до пісень: усі уважно прислухалися; і знову почули передсмертний зойк, і знову — кукурікання.
Ніхто не промовив і слова, крім Ледь-Ледя:
— Три, — сказав він.
Гак жестом прикликав до себе своїх вірних псів.
— Тисяча чортів і смола пекельна! — проревів він. — То хто ж принесе мені оте кукурікало?
— Почекайте, хай-но вийде Чекко, — гаркнув Старкі, і решта піратів зчинили галас.
— Здається, я чув, що ти, Старкі, готовий ризикнути, — промовив Гак солоденько.
— Ні, хай йому грець! — вигукнув Старкі.
— Мій кіготь підказує, що ти таки підеш, — промовив Гак і підійшов до нього впритул. — Старкі, невже тобі хочеться пожартувати з кігтем?
— Я краще повішусь, ніж зайду туди, — вперто повторив Старкі і знову відчув підтримку команди.
— Це що, заколот? — муркнув Гак ще лагідніше, ніж перед тим. — А Старкі — заводій?
— Пощадіть, капітане! — скривився Старкі, і всі затремтіли.