— Навіщо мені тебе звинувачувати? — Сумаель стиснула його руку на прощання й відпустила. — Краще вже ти сам.
Врятовані
— Дякую, що пішов зі мною, — сказав Ярві. — Бо в мене невдовзі закінчаться друзі.
— З радістю, — відповів Рульф. — Я роблю це для тебе й для Анкрана. Не скажу, що любив цього худого сучого сина, коли він був комірником, але наприкінці я прихилився до нього. — Великий струп над оком ворухнувся, коли старий тровенландець вишкірився до Ярві. — З деякими людьми сходишся відразу, але найбільше прикипаєш серцем до тих, з якими сходився довго. Ну що, купимо собі кількох рабів?
Почулося бурмотіння, стогони й брязкіт ланцюгів, коли живий товар підвівся на ноги для оглядин. У кожній парі очей змішалися сором, страх, надія і безнадія, і Ярві несамохіть злегка потер рукою ледь помітні шрами на шиї, де колись був його власний нашийник. Сморід цього місця приголомшив його спогадами, які він волів би забути назавжди. Дивно, як швидко він знову звик до волі.
— Королевичу Ярві! — Із сутіні, що панувала в глибині приміщення, до них поспішав власник, високий чоловік із пещеним блідим обличчям, що видавалося знайомим. То був один із вервечки жалібників, що плазували перед Ярві на батьковому похороні. Що ж, сьогодні він матиме нагоду поплазувати знову.
— Я більше не королевич, — відказав Ярві, — а щодо решти — маєш рацію. Ти Йоверфелл?
Работорговець аж надувся від гордості, що такий поважний гість його знає.
— Авжеж, авжеж, це я, і ваш візит для мене велика честь! Чи можу я поцікавитися, якого ґатунку рабів ви…
— Ім’я Анкран тобі щось каже?
Торговець зиркнув на кремезну й похмуру постать Рульфа, що стояв поруч, застромивши великі пальці за пояс зі срібною пряжкою.
— Анкран?
— Дозволь-но, я допоможу тобі пригадати, так само як сморід твого дому допоміг мені. Ти продав чоловіка на ім’я Анкран, а потім вимагав у нього гроші за те, що його дружина й син будуть у безпеці.
Йоверфелл прочистив горло.
— Я не порушив закону…
— Я теж не порушу, коли зажадаю від тебе повернути борги.
Обличчя работорговця пополотніло.
— Я не маю перед вами ніяких боргів…
Ярві всміхнувся.
— Переді мною? Ні. А ось перед моєю матір’ю Лайтлін, що незабаром знову стане Золотою Королевою Ґеттландії і носитиме ключ від скарбівні… Як мені відомо, у тебе таки є перед нею невеличкий борг.
Борлак на худій шиї торговця смикнувся, коли той нервово ковтнув слину.
— Я найпокірніший слуга королеви…
— Радше її раб. Якщо ти продаси все своє майно, то навіть і близько не покриєш боргу.
— Її раб? Що ж, нехай так, — Йоверфелл гірко чмихнув. — Коли вже ви так зацікавилися моїми справами, то знайте, що я витискав з Анкрана все, що міг, через відсотки на її позику. Я не хотів цього робити…
— Але відкинув набік свої бажання і зробив, — урвав його Ярві. — Як шляхетно.
— Що вам треба?
— Почнімо з жінки й дитини.
— Гаразд, — опустивши очі додолу, работорговець почовгав у глиб невільницького дому.
Ярві скинув поглядом на Рульфа — старий воїн лише здійняв брови. Довкола них мовчки стояли й дивилися раби. Один начебто навіть усміхався.
Ярві не був певен, що він чекав побачити. Неймовірну вроду, приголомшливу грацію чи щось, що з першого погляду вразило б його просто в серце. Однак Анкранові рідні виявилися цілком звичайними на вигляд. Більшість людей видаються такими тим, хто їх не знає близько. Жінка була тендітна й невисока, із виклично випнутим підборіддям. Син мав батькове волосся пісочного кольору і, не підводячи очей, дивився в підлогу.
Йоверфелл підвів їх до Ярві, а сам став позаду, нервово смикаючи себе за пальці.
— Ось, здорові й добре доглянуті, як і обіцяно. Вони ваші. Подарунок від мене, певна річ, із найкращими побажаннями.
— Свої побажання можеш залишити собі, — відказав Ярві. — А тепер збирай манаття й перевозь усю свою торгівлю до Вульсґарда.
— До Вульсґарда?
— Саме так. Работорговців там багато, ти почуватимешся як удома.
— Але ж чому?
— Щоб стежити за Ґром-ґіль-Ґормовими справами. Як мені одного разу сказали, дім ворога треба знати краще, ніж власний.
Рульф схвально гмикнув, трохи випнув груди й пересунув пальці, застромлені за пояс.
— Або перебираєшся до Вульсґарда, — сказав Ярві, — або станеш товаром у власному невільницькому домі. Як гадаєш, скільки за тебе дадуть?
Йоверфелл прочистив горло.
— Я накажу готуватися до від’їзду.