Найкращий товар тримали нагорі — чистих, нагодованих, у відполірованих до блиску нашийниках, їх виставляли вздовж вулиці, щоб привабити покупців. Слабших, менш умілих чи менш вродливих приковували ланцюгами до ґрат на задвірку невільницького дому й лупцювали доти, доки ті не навчаться всміхатися відвідувачам. А тут, унизу, в мороці й бруді животіли старі, хворі, недоумкуваті й каліки, що, наче свині, гризлися між собою за недоїдки.
На величезному невільницькому ринку Вульсґарда, столиці Ванстерландії, кожен мав свою ціну, і грошей не марнували на тих, на кому годі було заробити. Звичайний, позбавлений емоцій баланс видатків і прибутків. Тут можна було дізнатися свою справжню вартість, і Ярві довідався те, про що вже давно підозрював.
Він був не вартий практично нічого.
Попервах він снував плани й мріяв про помсту. Його діймали думки про мільйони випадків, коли він міг вчинити інакше. І жодної думки про те, як діяти тепер. Якщо закричати, що він законний король Ґеттландії, хто йому повірить? Ярві й сам цьому майже не вірив. Навіть якби він знайшов спосіб їх переконати — що з того? Їхня справа — продавати людей. Вони, звісно, схочуть за нього викуп. Без сумніву, коли пропалий небіж повернеться під його турботливу опіку, король Одем лише посміхнеться. Спокійною і рівною, як свіжовпалий сніг, посмішкою.
Тож Ярві сидів навпочіпки в нестерпній брудоті й дивувався, до чого лише може призвичаїтися людина.
Другого дня він уже майже не відчував смороду.
Третього тулився до своїх покинутих богами товаришів по неволі, вдячний за крихту тепла холодної ночі.
Четвертого так само жадібно, як і решта, порпався в багні, коли їм під час годівлі кидали недоїдки.
П’ятого дня Ярві вже ледве міг пригадати лиця людей, яких знав. Рідну матір він плутав із матір’ю Ґундрінг, Гуріка не міг відрізнити від Кеймдаля, постаті дядька-зрадника й мертвого батька злилися в одну, а від Ісріун у пам’яті лишився тільки примарний образ.
Аж дивно, як швидко король може перетворитися на тварину. Чи то пак пів короля на пів тварини. Мабуть, навіть ті, кого ми вивищуємо над усіма іншими, ніколи не піднімаються над багном достатньо високо.
Сьомого дня в цьому рукотворному пеклі невдовзі після заходу сонця, коли зазивання торговця, що в сусідньому будинку продавав зняту з мерців зброю, стали мішатися з криками морських птахів, Ярві почув голоси знадвору.
— Нам потрібні чоловіки, що можуть веслувати, — промовив басовитий і твердий голос. Голос людини, що звикла говорити й вести справи навпрямець.
— Дев’ять пар рук, — додав другий голос, м’якший і закрадливіший. — Трясця трохи прорідила наші лавки.
— Авжеж, авжеж, друзі мої! — озвався липучий, як теплий мед, голос власника невільницького дому — і його, Ярві, власника. — Ось перед вами Намев із шендів, найкращий боєць свого племені, захоплений в полон у битві! Дивіться, який високий! А які плечі! Він сам-один штовхатиме весь ваш корабель. Кращої якості ви не знайдете…
Перший покупець хрюкнув.
— Якби ми шукали якість, то пішли б на другий кінець вулиці.
— Хто ж змащує віз найкращою оливою? — мовив другий голос.
Над головою затупотіли кроки, згори посипався пил, рухомі постаті затулили світло в шпаринах між дошками. В’язні довкола Ярві заціпеніли й затамували дихання, щоб краще чути. До них долинув притлумлений голос власника. Меду в ньому було вже менше.
— Ось маєте шість здорових інглінгів. Нашою мовою вони ледве говорять, зате добре розуміють батіг. Чудовий вибір для тяжкої роботи за вигідною ціною…
— Добрим смальцем воза теж не мастять, — відказав другий голос.
— Показуй нам дьоготь, работорговцю, — гарикнув перший.
Іржаві від вологи завіси зарипіли, і ляда вгорі піднялася. Раби, безпорадно зіщулившись на світлі, інстинктивно збилися докупи, Ярві серед них. Хоч рабом він став віднедавна, але в тому, як безпорадно щулитися, досвід мав неабиякий. Під жалісливий передзвін ланцюгів торговцеві щедрою лайкою та кийком вдалося сяк-так вишикувати невільників у хитливу, хрипучу шеренгу.
— Сховай ту руку, щоб ніхто її не бачив, — просичав він до Ярві, і той втягнув долоню в подертий рукав.
Він прагнув лише одного — щоб його купили й забрали з цього смердючого пекла назовні, перед очі Матері Сонця.
Два покупці обережно спустилися сходами. Перший був дебелий і лисуватий, на його шипованому поясі висів скручений бич, а сердитий погляд з-під нахмурених брів повідомляв, що з його власником краще не жартувати. Другий — значно молодший, високий, стрункий і миловидий, з рідкою борідкою та скривленими в гіркій гримасі тонкими губами. Ярві помітив, як на його шиї зблиснув нашийник. Отже, також раб, хоч і у ласці в господарів, судячи з одягу.