Ярві здійняв обидві руки.
— До цього вони придаються ще гірше, ніж до веслування.
— Досить, діти мої! — вигукнула жінка, від надміру почуттів притискаючи всіяний перснями кулак до грудей. — Ви чините мені забагато честі! А втім, нехай мої слова вас не спиняють. Для тих, хто нещодавно долучився до нашої команди, я хотіла б відрекомендуватися. Я — Ебдель Арік Шадікширрам, ваша капітанка й піклувальниця. Ви, звісно, чули про мене, бо ж ім’я моє відоме по всьому Потрощеному морю й далеко за його межами, ген до мурів Першограда і далі.
Вух Ярві її слава не досягла, але мати Ґундрінг завжди казала, що «мудрий промовець спершу вчиться, коли мовчати».
— Я могла б почастувати вас захопливими розповідями про своє яскраве минуле, — провадила жінка далі, бавлячись золотим кульчиком із пір’їнами, що звисали нижче плечей. — Про те, як я командувала флотом імператриці в переможній битві біля Фулку, про те, як була фавориткою самого герцога Мікедаса, але відмовилася стати його дружиною, про те, як розкидала морську блокаду Інчіма, як плавала крізь найжахливішу з часів Божого Розламу бурю, як спіймала кита і ще багато всілякого. Але навіщо? — Вона любовно поплескала найближчого до себе невільника по щоці, та так, що всі добре почули звук ляпанців. — Досить буде лише сказати, що тепер цей корабель для вас — цілий світ, а на його палубі я наказую, а ви слухаєтеся.
— Ми наказуємо, — відлунив Тріґґ, обводячи веслярів похмурим поглядом, — а ви слухаєтеся.
— Попри прикру потребу замінити кількох ваших побратимів, сьогоднішній день приніс нам непоганий зиск, — численні пряжки на чоботах Шадікширрам подзенькували, коли вона поважно пройшлася між лавками. — Сьогодні ввечері ви матимете кусень хліба і ковток вина, — невільники привітали цей приголомшливий вияв щедрості поодинокими вигуками. — Хоча ви всі належите мені…
Тріґґ голосно кахикнув.
— …та іншим пайовикам нашого відважного судна…
Тріґґ схвально, хоч і обережно, кивнув.
— …але мені хотілося б думати про всіх нас як про одну родину! — Капітанка широко розкинула руки, немовби прагнула обійняти весь корабель. Широченні рукави залопотіли на вітрі, неначе крила якогось дивоглядного велетенського птаха, що злинає в повітря. — Тут я — зичлива бабуня, Тріґґ та охоронці — добрі дядечки, а ви — дітлашня, що завдає всіляких турбот. І всі ми поєднані боротьбою проти безжальної Матері Моря, споконвічного й лютого ворога моряків! Вам, дітки, пощастило, адже милосердя, щедрість і доброта — це мої великі слабкості, — на ці слова Рульф з огидою сплюнув харкотиння. — Більшість із вас збагне, що краще бути слухняними дітьми, але… можливо… — усмішка Шадікширрам зникла, і її темне обличчя скривилося в удаваній гримасі болю, — можливо, серед вас є невдоволені, які думають про те, щоб піти власним шляхом.
Тріґґ несхвально щось пробурчав.
— Обернутися спиною до люблячої родини. Покинути своїх братів і сестер. Залишити наше вірне товариство в котромусь із портів. — Шадікширрам провела пальцем по щоці вздовж тоненького шраму й вищирила зуби. — Може, навіть про те, щоб здійняти зрадливу руку на тих, хто турботливо піклується про нього.
Тріґґ обурено засичав.
— Якщо якийсь диявол буде навіювати вам такі думки… — Капітанка схилилася над палубою. — Подумайте про того, хто останнім намагався це зробити.
Вона випросталася з важким ланцюгом у руці й різко смикнула його, збивши з ніг брудного чистильника палуби. Зойкнувши, той покотився клубком із рук, ніг, лахміття й волосся.
— Не підпускайте це невдячне створіння до клинка, до будь-якого гострого заліза! — Шадікширрам стала на нього. — Ні до столового ножа, ні до обрізача нігтів, ні навіть до рибальського гачка! — Вона пройшлася по бідоласі, вминаючи високі підбори йому в спину, і ні на мить, попри хитку поверхню, не втратила рівноваги. — Він ніхто, ви чуєте мене?
— От клята сука, — знову прошепотів Рульф, коли вона граційно зіскочила з голови обідранця.
Ярві дивився, як бідолашний чистильник поволі звівся рачки, обтер кров із рота, підібрав шкребок і без жодного звуку повернувся до роботи. Лише його очі, що на якусь мить показалися з-за пасем сплутаного волосся, коли він поглянув услід капітанці, блимнули яскраво, як зорі.
— А тепер… — Шадікширрам легко вибігла драбиною на ют і зупинилася, крутячи персні на пальцях. — Курс на південь, до Торлбю, мої діти! На нас чекає великий зиск! Анкране?
— Слухаю, моя капітанко, — Анкран схилив чоло так низько, що ледве-ледве не вдарив ним об палубу.