Лише раз Тріґґ неохоче дістав ключ і відімкнув один із невільницьких замків. Це сталося, коли одного морозного ранку кашливого ванстерця знайшли мертвим. Його витягли з-поміж сусідів по веслу, що сиділи з порожніми виразами, і перекинули за борт.
Смерть ванстерця прокоментував тільки Анкран, який, посмикуючи ріденьку борідку, зауважив:
— Треба буде знайти заміну.
Попервах Ярві на якусь мить злякався, що решті веслярів доведеться працювати трохи важче. Потім він зрадів, сподіваючись, що натомість вони матимуть трохи більше їжі. А потім йому стало гидко через такі думки.
А проте не аж так гидко, щоб відмовитися від пайка ванстерця, якби Ярві його запропонували.
— Налягли!
Він не знав, скільки разів увечері знеможений, виснажений до краю западав у сон; скільки разів уранці задерев’янілий від учорашнього напруження сил, скімлячи, прокидався лише для того, щоб дістати удара батогом і братися за весло знову; скільки днів провів, не думаючи ні про що, крім наступного змаху. Але врешті-решт настав той вечір, коли Ярві не провалився відразу в сон без сновидінь. Коли м’язи його почали тверднути, перші криваві мозолі луснули й загоїлися, а батіг уже не опускався на нього так часто.
«Південний вітер» стояв на якорі в якомусь фіорді, тихо погойдуючись на хвилях. Ішов рясний дощ, тож вітрила спустили і, як велетенський намет, розтягнули над палубою. Краплі гучно барабанили по напнутій тканині. Тим, хто вмів рибалити, видали вудочки. Зокрема й Рульфові, що, згорбившись у темряві, сидів біля кочета й тихо мурмотів щось до риби.
— Як на однорукого, ти гріб сьогодні пристойно, — сказав Джауд, спираючи босу ногу на весло й подзенькуючи ланцюгом.
— Угу, — Рульф сплюнув крізь кочет. Сяйво Батька Місяця вихопило з темряви усмішку на його широкому обличчі. — Ми ще, може, зробимо з тебе пів весляра.
І хоча один із них народився за багато миль від батьківщини Ярві, а другий — за багато років до його народження, хоча він знав про них лише те, про що міг здогадатися з їхніх облич, і хоча веслування на торговій галері — не бозна-який вчинок для сина короля Утріка Ґеттландського, — та, попри це все, Ярві зашарівся з гордості, такої сильної, аж на очі йому навернулися сльози. Таким-бо є дивний і могутній зв’язок, що виникає між товаришами по веслу.
Коли ти прикутий поруч із кимось, коли ти ділиш із ним їжу й негаразди, удари бича та стусани Матері Моря, коли підлаштовуєшся під його ритм, двигаючи разом із ним величезну колоду, коли крижаними ночами тулишся до нього, щоб не лишатися з байдужим холодом наодинці, — ось тоді ти пізнаєш цю людину. Минув лише тиждень, відколи Ярві посадили між Рульфом і Джаудом, а він уже мимоволі замислювався, чи були коли-небудь у нього кращі друзі.
Щоправда, мабуть, це більше говорило про його колишнє життя, ніж про теперішніх товаришів.
Наступного дня «Південний вітер» зайшов у гавань Торлбю.
На баку насуплена Сумаель, вигукуючи команди, кермуючи й лаючись, вела черевату галеру поміж інших суден до метушливої пристані, а Ярві тим часом не міг повірити, що живе в тому самому світі, у якому колись був королем. І попри це, він був тут. Удома.
Стрімкими схилами здіймалися тісні яруси знайомих сірих будинків — що вище, то старіших і пишніших, — аж доки очі Ярві не спинилися на верхівці поритої тунелями гори, де, чорна на білому тлі неба, розсілася цитадель, у якій він виріс. Онде шестикутна вежа, де були покої матері Ґундрінг, — там він здобував науку, виконував завдання наставниці, мріяв про своє щасливе майбутнє міністра. Онде блискуча мідяна баня Зали Богів, де він заручився з кузиною Ісріун; їхні руки були перев’язані рушником, а потім її вуста торкалися його вуст. А он — пагорб, із якого колись Ярві дивився на кургани пращурів і де перед богами й людьми клявся помститися вбивцям свого батька.
Чи зручно сидіти на Чорному престолі королеві Одему? Чи люблять і вихваляють його підданці, які нарешті мають правителя, яким можна пишатися? Авжеж.
Чи мати Ґундрінг стоїть обік нього й нашіптує на вухо напутливі мудрі поради? Найпевніше, що так.
Чи новий учень зайняв місце Ярві й тепер сидить на його стільці, годує голубів і щовечора приносить наставниці гарячий чай? Хіба могло бути інакше?