Сміх Шадікширрам різко урвався.
— Нізащо.
Мудрий чекає нагоди, і ніколи її не проґавить.
Ярві поклав дошку й смиренно ступив уперед.
— Капітанко, — мовив він. — Дозвольте мені дещо запропонувати.
— Ти збираєшся заспівати їм, каліко? — різко кинув Тріґґ.
— Я збираюся поговорити з ними.
Шадікширрам, примруживши очі, скинула на нього лінивим поглядом.
— Тямиш їхньої мови?
— Достатньо, щоб домовитися про нашу безпеку. Можливо, навіть щоб торгувати з ними.
Наглядач тицьнув грубим пальцем у бік дедалі більшого гурту розмальованих воїнів.
— Ти гадаєш, ці дикуни дослухаються до твоїх доводів?
— Я знаю, що дослухаються.
Хотілося б Ярві почуватися так само впевнено, як звучав його голос.
— Це божевілля! — вигукнув Анкран.
Шадікширрам перевела погляд на комірника.
— Я охоче вислухаю твою зустрічну пропозицію, — Анкран із напіврозтуленим ротом лише закліпав, безпомічно посмикуючи руками, і капітанка закотила очі. — Вивелися герої за наших днів. Тріґґу, ти поведеш нашого однорукого посланця на перемови. Анкране, підеш із ними.
— Я?
— У мене що, багато боягузів на ім’я Анкран? Ти ж закуповуєш нам припаси, хіба ні? Ось і йди закуповуй, торгуй.
— Але ж ніхто не торгує з шендами!
— У такому разі угода, яку ти укладеш, увійде в історію, — Шадікширрам випросталася. — Кожному щось треба. У цьому й краса купецького фаху. Що нам треба, тобі скаже Сумаель, — капітанка нахилилася до Ярві так близько, що на нього війнуло важким винним духом, і поплескала по щоці. — Заспівай їм, хлопче. Заспівай так солодко, як ти співав тої ночі. Від цього залежить твоє життя.
Ось так Ярві зробився посланцем до шендів. Він поволі ступав у бік лісу, високо підійнявши порожні руки й відчайдушно намагаючись подумки переконати себе, що великі небезпеки означають великий зиск. Його короткий ланцюг міцно тримав у м’ясистому кулаці Тріґґ. Попереду мовчки спостерігали шенди, яких зібралося ще більше. Позаду Анкран промовив упівголоса по-галінейськи:
— Якщо каліка домовиться, ділимо як завжди?
— Чому б ні? — відказав Тріґґ, смикаючи за ланцюг.
Ярві не міг повірити, що вони навіть зараз думають про гроші, але, мабуть, коли перед людиною відчиняються Останні Двері, вона чіпляється за те, що знає. Зрештою, ось він учепився за міністерську мудрість, і що ближчими ставали шенди у своєму дикунському розписі, то крихкішою заслоною вона видавалася.
Шенди не кричали й не потрясали зброєю. Вони й без того мали загрозливий вигляд. Коли Ярві наблизився, вони лише розступилися перед ним, і, ведений на ланцюзі, він пройшов поміж деревами на галявину, де навколо багаття зібралося ще більше шендів. Ярві нервово ковтнув слину, коли усвідомив, наскільки більше. Вони чи не втричі переважали числом усю команду «Південного вітру».
Поміж них сиділа жінка й блискучим ножем стругала палицю. На шкіряному ремінці довкола її шиї висіла ельфійська табличка — зелена дощечка, оздоблена чорними самоцвітами, вкрита незрозумілими письменами й помережана вигадливими золотими візерунками.
Найперше, чого має навчитися міністр, — це розпізнавати владу. Читати погляди, поставу, рухи, інтонації, що відрізняють ватажка від підлеглих. Навіщо ж, урешті-решт, витрачати час на дрібноту? Тому Ярві, дивлячись лише в насуплене обличчя жінки, ступив повз чоловіків, наче ті були невидимі. Воїни зімкнулися за його спиною, оточивши його, Тріґґа й Анкрана густим живоплотом оголеної сталі.
Якусь коротку хвилю Ярві мовчав. Цієї миті він насолоджувався Тріґґовим і Анкрановим страхом більше, ніж страждав від власного. Цієї миті він мав владу над ними, і відчуття це йому сподобалося.
— Кажи! — прошипів Тріґґ.
У Ярві промайнула думка, чи нема, бува, якого способу, щоб убити наглядача. Використати шендів і з їхньою допомогою здобути собі свободу; можливо, Джаудові й Рульфові теж… Але ставки були надто високі, а шанси — надто непевні. Мудрий міністр вибирає менше зло заради вищого блага й торує шлях Батькові Миру всіма мовами. Тож Ярві опустився на одне коліно, під яким чвакнув багнистий ґрунт, суху руку притиснув до грудей, а здорову — до чола, як учила його мати Ґундрінг. Цим він свідчив, що казатиме правду.
Навіть якщо збирався брехати в живі очі.
— Мене звати Йорв, — сказав він мовою шендів, — і я прийшов не як чужинець, а щоб уклінно прохати у вас права гостинності для себе й своїх товаришів.
Жінка поволі примружила очі, дивлячись на Ярві. Відтак обвела поглядом воїнів, обережно заховала ніж у піхви й кинула палицю у вогонь.