Вона схопила його за волосся й дістала з-за пояса ніж.
— Стривайте! — скрикнув Ярві.
Капітанка різко глянула на нього.
— Справді? Ти впевнений?
Ярві довелося зібрати всі свої сили, щоб змусити губи розтягнутись у кволу усмішку.
— Навіщо вбивати те, що можна продати?
Шадікширрам завмерла на якусь мить, лише пильно дивилася на нього, і Ярві подумав, що зараз вона вб’є їх обох. Але капітанка пирхнула сміхом і опустила ніж.
— Я наполегливо заявляю: моє м’яке серце колись мене згубить. Тріґґу!
Наглядач завагався лише на мить, коли ступив до каюти й побачив на підлозі Анкрана з кривавим місивом замість обличчя.
— Як виявляється, наш комірник мене обкрадав, — заявила капітанка.
Тріґґ нахмурився та якусь хвилю дивився на Анкрана, потім — на Шадікширрам і нарешті, найдовше, — на Ярві.
— Схоже, дехто думає тільки про себе.
— А я гадала, що ми одна родина, — капітанка підвелася, обтріпуючи коліна. — Від сьогодні в нас новий комірник. Знайди йому кращого нашийника. — Вона перекотила Анкрана ногою в напрямку до дверей. — А цю мерзоту посади на Джаудове весло.
— Слухаюсь, капітанко.
Тріґґ за руку виволік Анкрана з каюти й ногою зачинив двері.
— Бачиш, яка я милосердна, — весело промовила Шадікширрам, милосердно змахуючи забризканою кров’ю рукою, що досі тримала кинджал. — Милосердя — моя слабкість.
— Милосердя — ознака величі, — витиснув із себе Ярві.
Шадікширрам просяяла.
— Справді? А втім, попри всю мою велич… гадаю, Анкран вичерпав увесь запас мого милосердя на цей рік, — вона обійняла довгою рукою Ярві за плечі, просунула великий палець під нашийник, і притягнула до себе так близько, що він відчув запах вина, коли капітанка прошепотіла: — Якщо і другий комірник зрадить мою довіру… — Вона урвала фразу: мовчанка була куди промовистіша за будь-які слова.
— Не турбуйтеся, моя капітанко, — Ярві поглянув просто в її чорні очі, такі близькі, що зливалися в одне. — Мені не треба піклуватися ні про жінку, ні про дітей. — «Мені треба лише вбити дядька, одружитися з його донькою й повернути собі Чорний престол Ґеттландії». — Я ваша людина.
— Радше пів людини, а щодо всього іншого — пречудово, — вона обтерла ніж — спершу один бік леза, потім другий — об сорочку Ярві. — У такому разі біжи мерщій до комори, мій однорукий міністрику, винюхай, де Анкран заховав мої грошенята, і принеси мені вина! Й усміхнися, хлопче! — Шадікширрам зняла з шиї золотий ланцюжок і повісила його на ліжко. На ланцюжку був ключ. Ключ від невільницьких замків. — Я люблю, коли мої друзі усміхаються, а вороги мертві! — Вона розкинула широко руки, поворушила пальцями й повалилася навзнак на хутра. — Сьогоднішній день починався так кепсько, — замислено промовила вона, дивлячись у стелю. — Але зрештою всі дістали те, чого хотіли.
Анкран, не кажучи вже про його дружину й сина, із цим, либонь, не погодився б, але Ярві поклав за краще не казати про це Шадікширрам і поквапився до дверей.
Вороги й союзники
Ніхто особливо не здивувався, коли виявилося, що з корабельними припасами Ярві дає раду краще, ніж із веслом.
Попервах він пробирався навпомацки у своїх темних і рипливих володіннях під палубою, насилу відшукуючи потрібну річ серед безладно нагромаджених бочок і ящиків, переповнених скринь і підвішених до стелі торб. Однак за день-два Ярві запровадив тут порядок не гірший, ніж на полицях матері Ґундрінг, дарма що крізь нові світлі дошки, якими забили дірку, постійно просякала вода. Авжеж, вичерпувати щоранку солону калюжу — не надто приємна робота.
Та все ж набагато краща, ніж веслувати на невільницькій лавці.
Ярві знайшов довгастий уламок зігнутого заліза, подобивав ним усі цвяхи, головки яких бодай трохи починали виступати, і намагався не думати про той шалений тиск, із яким Мати Море з другого боку давить на ненадійну заслону з грубих дощок.
«Південний вітер» поволі посувався на схід, пошкоджений і з неповною командою. Попри це, за кілька днів вони дісталися великого торжища в Ройстоку. На болотистому острівці в гирлі річки Дивної тулилася сила-силенна яток і крамниць. Невеличкі швидкі судна застрягали в плутанині причалів, наче мухи в павучих тенетах, а разом із ними застрягали й худорляві засмаглі матроси. Ці люди протягом кількох важких тижнів гребли проти течії, а потім протягом іще кількох, значно важчих, тягнули кораблі волоком у верхоріччі, і тепер у них видурювали їхній дивоглядний крам за одну-дві ночі невигадливих задоволень. Поки Сумаель, лаючись, намагалася залатати діряву латку, Ярві зійшов на берег, і Тріґґ повів його на ланцюзі, щоб закупити припасів і рабів на заміну тим, яких забрав шторм.