У вузьких міжряддях, де роїлося від щонайрізномастішого люду, Ярві взявся торгуватися. Раніше він бачив, як торгується його мати — Лайтлін, Золота Королева, гострому оку й меткому язику якої не було рівних по всьому Потрощеному морю, — і тепер виявив, що, не замислюючись, застосовує всі її хитрощі. Ярві сперечався шістьма мовами, і купці жахалися, коли їхня таємна говірка оберталася проти них. Він лестив і похвалявся, брав на глум ціни й зневажливо пирхав на якість, обертався, щоб іти геть, і дозволяв себе вмовити повернутися, був спершу податливим, як віск, а потім робився незворушним, як залізо, — а після цього всього йшов далі, лишаючи продавців у розпачі.
Наглядач тримав його так вільно, що Ярві майже забув про ланцюг. Але коли вони закінчили з закупами й заощаджене срібло, побрязкуючи, вернулося до капітанчиного капшука, вухо Ярві залоскотав Тріґґів шепіт, від якого все волосся на його тілі стало дибки:
— А ти, каліко, ще той спритнюга, еге ж?
Ярві якусь мить збирав докупи думки.
— Я… розуміюся на дечому.
— Авжеж. Не дивно, що ти зрозумів мене й Анкрана і передав це розуміння капітанці. А в неї мстива натура, еге ж? Ті байки, що їх вона розповідає про себе, може, й вигадані, але я знаю і правдиві історії, які вразили б тебе не менше. Якось я бачив, як вона вбила чоловіка за те, що той наступив їй на ногу. І то був великий чоловік, величезний.
— Може, тому він і віддавив їй ногу так боляче.
Наглядач шарпнув ланцюг, і Ярві кавкнув, коли нашийник уп’явся в шию.
— Не випробовуй моєї доброти, хлопче.
Тріґґова доброта і справді видавалася надто хисткою, щоб її випробовувати.
— Я зіграв з тими картами, які мені роздали, — прохрипів Ярві.
— Як і ми всі, — проворкотів Тріґґ. — Анкран грав погано й заплатив за це. Я не маю наміру повторювати його помилки. Тому пропоную тобі ті самі умови. Половину від того, що береш від Шадікширрам, віддаватимеш мені.
— А якщо я не беру нічого?
Тріґґ чмихнув.
— Усі беруть, хлопче. З того, що я отримаю від тебе, щось перепаде охоронцям, і всі залишаться друзями. Усі будуть задоволені й усміхнені. Не даси мені нічого — наживеш собі ворогів. І то таких, яких краще не мати, — він намотав ланцюг на руку і смикнув іще ближче до себе. — Запам’ятай: і розумні діти, і дурні тонуть однаково.
Ярві натужно ковтнув слину. Мати Ґундрінг казала: «Хороший міністр ніколи не скаже “ні”, якщо може сказати “можливо”».
— Капітанка дуже підозрілива. Вона мені поки не довіряє. Дай мені трохи часу.
Тріґґ пхнув його в бік «Південного вітру».
— Гляди лишень, щоб це було «трохи».
Ярві це підходило. Давні друзі в Торлбю — не кажучи вже про давніх ворогів — не чекатимуть на нього вічно. Хоч яким приємним було Тріґґове товариство, Ярві дуже сподівався невдовзі покинути його.
Від Ройстока «Південний вітер» повернув на північ.
Вони минали безіменні землі, де мочарі тягнулися ген у безвість, помережані дзеркальними озерцями — немов уламками неба, що їх тисячами розкидало по цьому покручу землі й моря. Над пусткою розносилися крики самотніх птахів, і Ярві, глибоко вдихаючи холодне солоне повітря, сумував за домівкою.
Він багато думав про Ісріун, намагався пригадати її запах, коли вона нахилялася до нього, легесенький доторк її вуст, форму усмішки, волосся, в якому сяяло сонячне проміння, коли вона стояла у дверях Зали Богів. Ярві обертав ці скупі спогади в голові так часто, що вони обшарпалися, наче одежина в жебрака.
Мабуть, вона тепер обіцяна комусь кращому. Мабуть, усміхається комусь іншому. Цілує іншого. Ярві стиснув зуби. Він мусить повернутися додому.
Кожну вільну хвилину він снував плани втечі.
В одному з торгових постів, де будівлі були зведені з колод так грубо обтесаних, що досить було пройтися біля них, щоб нахапатися скалок, Ярві відвернув Тріґґову увагу, вказавши йому на дівчину-служницю, і, поки наглядач не бачив, разом із сіллю й травами придбав собі ще дечого, а саме — листя спотикач-трави. Придбав достатньо, щоб, напоєні відваром з нього, усі охоронці на кораблі стали повільні й важкі, або ж навіть поснули, якщо доза буде відповідна.
— Як щодо грошей, хлопче? — просичав Тріґґ, коли вони верталися до «Південного вітру».
— Я вже дещо придумав, — Ярві покірливо всміхнувся, тим часом уявляючи собі, як перекидає сонного Тріґґа через борт.