Ураз Ярві наче закам’янів. Комір її сорочки розхристався, і з-під нього вислизнув ланцюжок. Зблискуючи на хутрі, біля шиї лежав ключ до всіх замків на кораблі.
Він озирнувся на ледь прочинені двері — надворі тихо падав сніг. Ярві відтулив заслонку світильника й задмухнув вогник, каюта поринула в темряву. Ризик був величезний, але той, проти кого грає час, мусить іноді кинути кості.
Мудрий чекає нагоди, і ніколи її не проґавить.
Ярві помалу-малу наблизився до ліжка, відчуваючи, як шкіра йому береться сиротами, а тоді просунув безпалу руку під голову Шадікширрам і дуже-дуже обережно підняв її, вражений тим, яка вона важезна. Намагаючись рухатися якомога повільніше, він аж зуби зціпив від напруги. Коли капітанка сіпнулась і схропнула, Ярві скривився, чекаючи, що її очі ось-ось розплющаться, й уявив підбор, що нівечить йому обличчя, як нівечив Анкранові.
Він затримав дихання й простягнув руку до ключа, який блищав у сяйві Батька Місяця, що падало крізь одне з вузьких віконець. Ярві потягнувся… але нетерплячі пальці не дісталися мети.
Шию стиснуло. «Мабуть, ланцюг зачепився за щось», — подумав Ярві та обернувся, щоб смикнути й звільнити його. У дверному отворі, зціпивши щелепи й міцно тримаючи обома руками його ланцюг, стояла Сумаель.
Якусь мить вони не рухалися. А потім дівчина потягнула його до себе.
Ярві опустив голову Шадікширрам так обережно, як тільки зміг, ухопився за ланцюг здоровою рукою і, дихаючи зі свистом, спробував опиратися. Сумаель лише потягла сильніше, нашийник вдавився йому в горло, а ланки ланцюга боляче вп’ялися в руку. Ярві закусив губу, щоб не закричати.
Це було схоже на перетягування канату, в яке хлопчаки з Торлбю бавилися на пляжі. Але цього разу лише одна зі сторін мала дві руки, а замість линви був ланцюг, кінець якого душив Ярві горло.
Він смикався і пручався, але Сумаель була сильніша. Мовчки вона підтягувала його ближче й ближче; черевики Ярві ковзали по підлозі, зачепили пляшку, і та покотилася вбік. Нарешті дівчина схопила його за нашийник і виволокла з каюти назовні, у ніч.
— Клятий дурню! — прогарчала вона йому в обличчя. — Хочеш собі смерті?
— А тебе це обходить? — засичав Ярві у відповідь.
Кісточки її пальців, що тримали нашийник, побіліли, як і кісточки його пальців, що стискали її кулак.
— Мене обходить, що вони змінять усі замки, якщо ти викрадеш ключ, йолопе!
Тривалий час вони мовчали, дивлячись одне на одного в темряві. Ярві не відразу усвідомив, як близько до неї він стоїть. Досить близько, щоб бачити сердиті зморшки на її переніссі й блиск зубів крізь щілину на губі. Досить близько, щоб відчувати тепло її тіла та запах частого дихання, трохи кислуватий, але однаково приємний. Досить близько, майже досить близько, щоб поцілувати. Мабуть, і вона усвідомила це тої самої миті, бо різко відпустила нашийник, немовби той був розпечений, відштовхнула Ярві й висмикнула зап’ясток із його руки.
Він подумки повторив її слова, обміркував їх з усіх боків і все збагнув.
— Заміна замків турбуватиме лише того, хто вже має ключ. Хто, можливо, знайшов спосіб виготовити дублікат, — Ярві сів на своє звичне місце, здоровою рукою потираючи садна й давні опіки на шиї, а калічену ховаючи під пахву, щоб зігріти. — Але рабові ключ потрібен лише для одного — щоб утекти.
— Стули пельку!
Вона опустилася поруч, і знову залягла мовчанка. У повітрі кружляли сніжинки, осідаючи на Сумаелиному волоссі, на колінах Ярві.
Він уже майже покинув надію почути від неї ще щось, аж тут дівчина заговорила, так тихо, що він ледве розчув її слова крізь вітер:
— Раб, що має ключ, міг би звільнити ще кількох рабів. Можливо, й усіх. Хтозна, кому вдасться вислизнути в метушні.
— У метушні може пролитися багато крові, — прошепотів Ярві. — І хтозна, чия то буде кров. Набагато безпечніше — приспати охоронців, — Сумаель пильно глянула на нього. Він бачив блиск її очей, пару від її дихання. — Раб, що знається на зіллі, наливає охоронцям ель і приносить капітанці вино, міг би знайти спосіб, — він знав, що ризикує, але з її допомогою все вдалося б значно легше, а той, проти кого грає час, мусить іноді кинути кості. — Можливо, удвох ці раби могли б зробити те…
— Що одному не до снаги, — докінчила Сумаель. — З корабля найлегше втікати, коли він стоїть у порту.
Ярві кивнув.
— Я теж так думаю.
Власне кажучи, протягом багатьох днів він майже ні про що більше не думав.
— Найкращий шанс — Скекенгауз. Місто велелюдне, але охоронці ліниві, а капітанки й Тріґґа часто не буває на кораблі…