— Якщо тільки хтось не має друзів у іншому порту Потрощеного моря, — закинув Ярві наживку.
Сумаель відразу ж заковтнула її.
— Друзів, які могли б переховати кількох рабів-утікачів?
— Саме так. Скажімо… в Торлбю.
— «Південний вітер» буде там за місяць, може, за два, — Ярві почув тонкі нотки збудження в її шепоті.
Він теж не зміг приховати хвилювання.
— І тоді раб, який має ключ… і раб, що знається на зіллі… будуть вільні.
Вони сиділи мовчки, у холоді й темряві, як і попередніми ночами. Але тепер Ярві здалося, що в блідому сяйві Батька Місяця він побачив на Сумаелиному обличчі легенький натяк на усмішку, таку для неї незвичну.
Він вирішив, що їй пасує.
Один друг
Весла невільників посували «Південний вітер» по чорній воді далеко на північ. Зима впевнено вступала у свої права. Часто падав сніг, лягаючи на дахи корабельних надбудов і плечі змерзлих веслярів, що з кожним змахом весла хукали на задубілі пальці. Ночами пошкоджений корпус рипів і стогнав, а вранці моряки перехилялися через борти, щоб оббити кригу з його поранених боків. Надвечір, загорнувшись у хутра, Шадікширрам виходила з каюти, з почервонілими від пиятики очима й носом, і казала, що як на неї, то не надто й холодно.
— Я намагаюся берегти у своєму серці любов, — мовив Джауд, хапаючи обіруч миску юшки, яку приніс Ярві. — Але, святі боги, як же я ненавиджу Північ!
— Північніше вже нема куди, — відказав Рульф, розтираючи собі вуха й похмуро позираючи на вкритий білою ковдрою берег.
Анкран, як завжди, не сказав нічого.
Море розляглося поцяткованою крижинами пусткою. Групки незграбних тюленів сумно спостерігали за «Південним вітром» зі скелястого надбережжя. Часом траплялися інші кораблі, і тоді Тріґґ, поклавши руку на меч, люто зиркав на них, аж доки ті не зникали за обрієм. Хай яким могутнім вважав себе Верховний король, його торговельна ліцензія не захистила б їх тут.
— Більшості купців бракує сміливості заходити в ці води, — Шадікширрам, не зважаючи на весляра, поставила свій чобіт йому на ногу. — Та я не належу до цієї більшості, — Ярві подумки подякував богам за це. — Баньї, що живуть у цьому крижаному пеклі, шанують мене, як богиню, адже я привожу їм казанки, ножі та інше залізне начиння, яке для них наче ельфійська магія. На обмін я прошу лише шкури та бурштин — у баньїв цього добра так багато, що воно не варте для них майже нічого. Ці бідолашні дикуни зроблять для мене все, що завгодно, — капітанка жадібно потерла долоні. — Тут мій найбільший зиск.
Справді, коли «Південний вітер» нарешті пробився крізь прибережну кригу до мулистої пристані, тубільці вже чекали їх на сірому березі. Як на Ярві, шенди проти них видавалися вершиною цивілізації. Усі закутані в шкури, баньї скидалися більше на вовків чи ведмедів, ніж на людей. Зарослі кошлатими бородами обличчя були проколоті скалками вилощених кісток і бурштину. Їхні луки були прикрашені перами, а палиці — обсаджені зубами. «Цікаво, чи не людськими?» — подумав Ярві й вирішив, що ті, хто волочить мізерне животіння в такому бідному краю, не можуть собі дозволити щось марнувати.
— Мене не буде чотири дні, — Шадікширрам перемахнула через борт і важко зістрибнула на пристань, аж торохнули пожолоблені дошки. За нею з корабля зійшли моряки з товарами, повантаженими на незграбні санчата. — Тріґґу, лишаєшся за старшого!
— Ти не впізнаєш корабля, коли повернешся! — вишкірившись, відгукнувся наглядач.
— Чотири дні байдики бити, — невдоволено просичав Ярві, дивлячись, як останні промені сонця почервонили небо. Великим пальцем сухої руки він нервово шарпав нашийника — здавалося, той із кожною ніччю, проведеною на цьому трухлявому кориті, муляв дедалі більше.
— Май терпець, — процідила, не розтуляючи рота, Сумаель. Її пошрамовані губи майже не ворухнулися, а темні очі стежили за охоронцями, й особливо за Тріґґом. — За кілька тижнів ми будемо у твоїх друзів у Торлбю, — вона обернулася до нього, звично насупившись. — Сподіваюся, ти справді маєш там друзів.
— Ти будеш здивована, коли дізнаєшся, хто мої друзі, — Ярві запорпався під свої шкури. — Довірся мені.
Дівчина чмихнула.
— Довіритися?
Ярві відвернувся. Хай Сумаель і колюча, як їжак, але вона міцна й розумна, і з усіх, хто був на кораблі, Ярві саме її хотів бачити поруч. Йому потрібен був спільник, а не приятель, а Сумаель знала, що робити й коли.