Він уявляв собі втечу в найменших деталях. Щовечора Ярві заколисував себе думками про неї. Ось «Південний вітер» м’яко гойдається в гавані Торлбю, а над ним здіймається цитадель. Обпоєні зіллям, охоронці хропуть перед порожніми кухлями. Ключ плавно повертається в замку. Він і Сумаель разом тікають із корабля, обмотавши ланцюги ганчір’ям, пробираються так добре знайомими йому стрімкими темними вуличками. На бруківці видніють відбитки брудних чобіт, на похилих дахах лежить сніг.
Ярві всміхнувся, уявляючи собі обличчя матері, коли вона побачить його. Усмішка його стала ще ширшою, коли він уявив обличчя Одема за мить до того, як угородить ніж йому в черево…
Ярві б’є і шматує ножем. Руки його липкі від крові негідника, а дядько вищить, як різане порося.
— Слава законному королю Ґеттландії! — гукає хтось, і всі аплодують, а найгучніше — ніхто інший, як Ґром-ґіль-Ґорм, що плескає здоровенними долонями щоразу, як лезо з хлипучим звуком входить у тіло, і мати Скер, яка верещить і підстрибує з радості, а тоді перетворюється на зграйку голубів, що лопотять крильми.
Хлипання переходить у цмокання, і Ярві бачить брата, що, блідий і холодний, лежить на кам’яній плиті. Над братовим обличчям похилена Ісріун без кінця цілує його.
З-за запони волосся, що падає їй на лице, вона всміхається до Ярві. Тою своєю усмішкою.
— Я сподіваюся на кращий поцілунок, коли ви повернетеся з перемогою, мій королю.
Одем підводиться на ліктях.
— Як довго це ще триватиме?
— Убити його! — каже мати. — Принаймні один із нас має поводитися як чоловік.
— Я чоловік! — гарикає Ярві, і б’є, б’є ножем, аж йому болить рука. — Чи… тільки пів чоловіка?
Гурік здивовано здіймає брову.
— Аж пів чоловіка? Чи не забагато?
Руків’я ножа робиться слизьким у кулаці Ярві, а голуби страшенно відвертають увагу: вони дивляться на нього, дивляться… Бронзовокрилий орел посеред них клекотить послання від праматері Вексен:
— Ти не думав над тим, щоби вступити до Міністерства?
— Я король! — спаленівши, реве Ярві й ховає за спину ні до чого не придатну руку-посміховисько.
— Місце королів — між богами й людьми, — каже Кеймдаль, із горла його струменить кров.
— Король завжди сам, — каже батько Ярві. Він сидить на Чорному престолі й нахиляється вперед. Його рани починають кривавити, і на підлогу Зали Богів спливає кров.
Одем уже не верещить, він хихоче.
— З тебе вийшов би чудовий блазень.
— Прокляття на тебе! — кричить Ярві й силкується вдарити сильніше, але ніж такий важкий, що він ледве може його здійняти.
— Що ви робите? — запитує мати Ґундрінг. Голос її звучить налякано.
— Заткнися, суко! — каже Одем. Він хапає Ярві за горло й душить його…
Грубо струсонувши, Ярві висмикнули зі сну, і прокинувшись, він побачив Тріґґові руки на своєму горлі.
Над ним, блискаючи зубами у світлі смолоскипа, плавало півколо жорстоких вищирів. Ярві захрипів і заборсався, як та муха, що вскочила в мед, але вирватися було годі.
— Дарма ти не погодився на мої умови, хлопче.
— Що ви робите? — повторила Сумаель. Ярві ще ніколи не чув у її голосі переляканих ноток. Але її переляку було далеко до того жаху, який охопив його самого.
— Я ж наказав тобі заткнутися! — прогарчав їй в обличчя один з охоронців. — Якщо тільки не хочеш приєднатися до нього!
Сумаель зіщулилася під укривалом. Вона добре знала, що робити й коли. Можливо, мати друга все ж було б краще, ніж просто спільника, але вже було запізно це виправляти.
— Я ж казав тобі: і розумні діти, і дурні тонуть однаково, — Тріґґ сунув ключ у замок і відімкнув ланцюг Ярві. Ось вона, свобода, тільки трішки не так він її собі уявляв. — Зараз ми тебе кинемо у воду й побачимо, чи я не збрехав.
Тріґґ потягнув Ярві палубою, наче обскубану курку, що ось-ось потрапить у горщик. Веслярі спали на лавках, і лише дехто визирав з- під облізлих шкур. Ніхто, втім, навіть не поворухнувся, щоб домогти йому. Навіщо їм це робити? Та і як вони могли б допомогти йому?
П’яти Ярві марно впиралися в палубу. Руки силкувалися розтиснути Тріґґові пальці — і здорова, і хвора з однаковим успіхом. Мабуть, треба було торгуватися, блефувати, лестити, але груди його горіли, і повітря вистачило тільки на тихий схлип, схожий на пердіння.
Цієї миті стало очевидно, що лагідні методи міністрів мають свої вади.
— Ми тут побилися об заклад, — сказав Тріґґ, — як довго ти протримаєшся на воді.
Ярві смикав його за руку, дряпав плече нігтями, але наглядач того навіть не зауважував. Краєм засльозеного ока хлопець помітив, як Сумаель підводиться і скидає з себе укривала. Відімкнувши ланцюг Ярві, Тріґґ відімкнув і її ланцюг.