Тепер охоронців було чути зовсім близько, світло їхніх смолоскипів блимало в трюмі, темні постаті нагинались у низькому проході, зблискували леза клинків.
— Ходи-но сюди, каліко!
Він несамовито закричав, останнім зусиллям напнувши м’язи до краю. Почувся тріск, і дошки раптово подалися. Ярві, змахнувши руками, поточився назад, а в пролом, наче сатана, що вихопився з пекла, з лютим сичанням ринула Мати Море.
Ярві схопився за поличку, але та обвалилася разом із ним. Він умить змок, хапаючи ротом повітря, перекотився в напрямку до кормового люка й звівся на ноги, стікаючи крижаною водою. У вухах стояв галас людей, ревіння сердитого моря і тріск деревини.
Коли він добувся до драбини, вода вже сягала колін. Один з охоронців майже наздогнав Ярві й простягав з темряви руку, намагаючись його схопити. Ярві кинув у нього ломиком, охоронець заточився й потрапив під струмінь води, що поніс його, наче іграшку. Пробоїн ставало дедалі більше, море вдиралося досередини, б’ючи фонтанами під різними кутами. За його оглушливим ревом уже й не чути було лементу сторожі.
Ярві насилу видерся по щаблях драбини, підняв ляду й виволікся назовні. Зіп’явшись на хиткі ноги, він завмер, дивуючись, чи часом його не занесло якимись чарами на палубу зовсім іншого корабля, у сам розпал битви.
У проході між лавок роїлося від людей, що бились у яскравому світлі пожежі — на баку горіла олія, що витекла з розбитої лампи. Миготливі відблиски танцювали в чорній воді, в чорних очах нажаханих невільників, на оголених клинках сторожі. Ярві побачив, як Джауд хапає одного з охоронців і пожбурює того в море.
Здоровань не сидів прикутий до лавки. Хтось звільнив веслярів.
Принаймні декотрих. Більшість, досі прикуті, тиснулися до бортів, намагаючись уникнути битви. Кілька лежали закривавлені в проході. Інші стрибали у воду, воліючи за краще мати справу з Матір’ю Морем, ніж із Тріґґовими посіпаками, які локшили їх без жалю.
Ярві побачив, як Рульф буцнув охоронця в обличчя, почув хряск зламаного перенісся і брязкіт меча, що впав на палубу.
Треба допомогти товаришам. Пальці здорової руки судомно стискались і розтискались. Допомогти треба, але як? За останні кілька місяців Ярві лише ствердився в давньому переконанні, що він ніякий не герой. Сторожі більше, і вона озброєна. Він здригнувся, коли перед його очима охоронець рубонув сокирою безпомічного невільника, розкраявши його трохи чи не навпіл. Ярві відчував, як дедалі більше нахиляється палуба — море вдиралося в трюм і тягнуло «Південний вітер» на дно.
Хороший міністр дивиться правді в очі й рятує те, що може. Хороший міністр погоджується на менше зло. Ярві виліз на найближчу лавку, дістався нею до борту й чорної води за ним. Налаштувався пірнути.
Він уже майже стрибнув, коли відчув, як його смикнули назад за нашийник. Світ перевернувся догори дриґом, і Ярві повалився на палубу, хапаючи ротом повітря, наче витягнута на суходіл риба.
Над ним стояв Тріґґ, тримаючи в руці кінець ланцюга.
— Куди це ти зібрався, хлопче?
Він нахилився й другою рукою стиснув Ярві горло, якраз під нашийником, так, що залізо боляче вп’ялося в підборіддя. Цього разу наглядач тримав його навіть міцніше. Він підняв Ярві так, що той, дриґаючись, ледве черкав ногами палубу, і повернув йому голову, показуючи бійню, в якій захлинався корабель. Скрізь лежали мертві й поранені, посеред них двоє охоронців лупцювали киями невільника.
— Бачиш, скільки клопоту я маю через тебе? — проскреготів він. Око, в яке Ярві штрикнув пальцем, було червоне і сльозилося.
Охоронці зусібіч волали один до одного.
— Де Джауд і той мерзотник Рульф?
— Утекли на берег. Але вони там замерзнуть на смерть, будь певен.
— Святі боги, мої пальці!
— Як вони звільнилися?
— Сумаель.
— Ця сучка мала ключ.
— Де в біса вона дістала ту сокиру?
— Вона відрубала мені пальці! Де вони?
— Хіба не все одно? Яка тобі з них уже користь?
— Він проламав обшивку! — відсапуючи, вигукнув мокрий охоронець, що виліз із кормового люка. — Вода затоплює корабель!
Наче на підтвердження його слів, «Південний вітер» знову здригнувся, а палуба нахилилася так, що Тріґґові довелося схопитися за лавку, щоб утриматися на ногах.
— Боги, поможіть нам! — зойкнув хтось із прикутих до лавок невільників, хапаючись руками за нашийник.
— Ми тонемо? — запитав інший, вирячивши очі.
— Що ми скажемо Шадікширрам?
— Прокляття! — заревів Тріґґ і тріснув Ярві головою об найближче весло так, що та наповнилася яскравим світлом, а рот обпекла їдка жовч. Після цього він кинув свого бранця додолу й узявся душити.