— Ми втікаємо разом, — відповіла Сумаель. — Хіба не так ми домовлялися?
— Я гадав, домовленість скасувалася, коли Тріґґ почав мене душити.
— О ні, так легко ти від мене не відкараскаєшся, — вона схопила Ярві за скарлючений зап’ясток. — Вставай.
Його зрадив рідний дядько, його зрадили одноплеменці, а вірність він знайшов серед купки невільників, які йому нічим не зобов’язані. Ярві мало на заплакав від зворушення. Утім, він мав передчуття, що сльози йому ще будуть потрібні пізніше.
Сумаель допомогла підвестися. Рульф і Джауд підтримували, поки він плентав далі, не надто замислюючись, у якому напрямку — аби тільки затонулий «Південний вітер» був десь позаду. У чоботах чвакала крижана вода, вітер продував наскрізь мокру й мульку одіж, немовби на Ярві не було нічого.
— Невже конче треба було для втечі вибрати найхолодніше місце у світі, яке тільки створили боги? — поскаржився Рульф. — Та ще й у найхолоднішу пору року.
— Я мала кращий план, — з голосу Сумаелі було зрозуміло, що вона теж не в захваті від його повного краху. — Але він потонув разом із «Південним вітром».
— Іноді плани мусять прогинатися під тиском обставин, — зауважив Джауд.
— Прогинатися? — буркнув Рульф. — Щодо цього, то він розлетівся на друзки.
— Он там, — Ярві вказав закоцюблим оцупком пальця.
Попереду на пагорку пазуристим віттям чіплялося за темряву хирляве деревце. Притрушене снігом гілля біліло проти нічного неба, а зісподу відсвічувало ледь помітним помаранчевим мерехтінням. Ярві не йняв віри власним очам, та попри це, відчайдушно кинувся туди так швидко, як тільки міг, почасти ходою, почасти поповзом. У цю мить навіть марево багаття здавалося кращим, ніж нічого.
— Стривайте! — зашипіла Сумаель. — Ми ж не знаємо, хто…
— Байдуже! — Рульф проминув її, важко чвалаючи через сніг.
Багаття горіло під корячкуватим деревом у виярку, що давав сяку-таку заслону від вітру. Дошки з розламаного ящика були складені акуратною купкою, посеред якої палахкотів невеличкий вогник. Згорбившись над ним і вдмухуючи в нього життя білим від пари диханням, сидів Анкран.
Якби Ярві вибирав, кого врятувати, то Анкранове ім’я було б у цьому списку аж ніяк не найперше. Але звільнення Рульфа та Джауда означало і звільнення їхнього сусіда по веслу, а Ярві зараз кинувся б до ніг навіть Одемові, якби той запропонував йому погрітися. Він гепнувся на коліна, простягаючи тремтливі руки до вогню.
Джауд уперся кулаками в боки.
— Отже, тобі таки вдалося врятуватися.
— Лайно не тоне, — кинув Рульф.
Анкран лише потер скривлений ніс.
— Якщо мій сморід вам заважає, можете пошукати собі інше вогнище.
Зі Сумаелиного рукава, зблиснувши лезом, безгучно виковзнула сокирка.
— Мені подобається це.
Колишній комірник стенув плечима.
— У такому разі не пристало мені відмовляти товаришам у скруті. Ласкаво прошу всіх і кожного до моєї маєтності!
Сумаель, не чекаючи на відповідь, видерлася мерзлим кам’янистим схилом до дерева і вправно відрубала одну гілку. Потім устромила її розгалуззям над вогнем і клацнула пальцями до Ярві.
— Скидай одяг.
— Не перевелися ще романтики! — Рульф затріпотів віями й здійняв очі до неба.
Сумаель не звернула на нього жодної уваги.
— Мокрий одяг уночі згубить тебе не гірше за будь-якого ворога.
Тепер, коли холод помалу став випускати його зі своїх лещат, Ярві відчув, який він побитий: нили всі м’язи, боліла голова, а шия пульсувала там, де її душили Тріґґові пальці. Навіть якби хотів, він не мав сили опиратися. Ярві скинув мокрі лахи, які де-не-де по краях уже задубіли й узялися льодом, і голий, якщо не зважати на нашийник і ланцюг, зібгався біля вогню так близько, як тільки наважився.
Рульф накинув йому на тремтливі плечі стару овечу шкуру.
— Це не подарунок, — сказав він. — Я її тільки позичаю тобі.
— Вельми дякую… і за це, — витиснув Ярві. Він цокотів зубами, дивлячись, як Сумаель розвішує над вогнем його одяг, що вже почав потроху парувати.
— А що, як хтось побачить світло від вогнища? — запитав Джауд, похмуро поглядаючи в той бік, звідки вони прийшли.
— Якщо волієш замерзнути, сиди в темряві. Її тут не бракує, — Анкран ворушив вогнище паличкою, намагаючись добути з нього більше тепла. — Особисто мені видається, що бій, пожежа на кораблі, а потім і загибель корабля під водою дещо послабить їм охоту шукати нас.
— Але вирушити треба ще до світання, — сказав Рульф.
— Вирушити куди? — запитала Сумаель, сідаючи навпочіпки біля Ярві.