Дівчина завмерла, насупившись.
— Стійте! — На схилі за ними Ніхто однією рукою тримався за дерево, а другою стискав меч. — Це річка!
Ярві подивився вниз, від жаху все волосся на тілі стало дибки. Під його ногами гудів, ляскав і рухався лід. Річка протягло застугоніла, коли Сумаель обернулася до нього, і її широко розплющені очі зустрілися з його очима. Їх розділяв один великий крок, може, два, не більше.
Ярві судомно ковтнув слину, не наважуючись навіть дихати, і простягнув дівчині руку.
— Обережно, — прошепотів він.
Сумаель ступила крок і, не встигнувши навіть скрикнути, зникла під кригою.
Ярві спершу наче закам’янів.
Потім смикнувся всім тілом, немовби хотів кинутися за нею.
Застогнавши, він стримав себе, упав на живіт і поповз до того місця, де вона провалилася. У чорній воді плавали уламки криги. Ані сліду Сумаелі. Він озирнувся через плече й побачив, що до нього, здіймаючи снігову куряву, мчить Джауд.
— Стій! — загорлав Ярві. — Ти заважкий!
Щось наче ворухнулося під кригою. Розпластавшись, він підтягнув себе туди, відгріб руками сніг, але не побачив нічого, крім чорноти й кількох бульбашок повітря.
Широко розпростерши руки, Анкран обережно ступив на лід, але різко спинився, коли скута морозом поверхня застогнала. Ніхто пробивався крізь сніг за плином річки туди, де з голої криги стирчало гостре каміння.
Нависла жахлива тиша.
— Де ж вона? — скрикнув Ярві.
Рульф, роззявивши рот, лише безпорадно дивився з берега.
Скільки часу людина може затримувати дихання під водою? Не так довго, це точно.
Ніхто кількома стрибками вискочив на лід і здійняв меч вістрям донизу.
— Ти збожеволів? — заверещав Ярві й за мить сам же подумки й відповів: «Звісно, що так».
Меч ринув униз, бризки фонтаном ударили вгору. Ніхто припав до криги й занурив руку під воду.
— Я тримаю її!
Він висмикнув Сумаель з річки, безживну, як шматяна лялька. Крижана вода струмками стікала з неї. Ніхто підтягнув її до берега, де вже чекали Джауд і Рульф.
— Вона дихає? — закричав Ярві, повзучи рачки по кризі, щоб не провалитися самому.
— Як мені дізнатися? — запитав Джауд, опускаючись навколішки біля дівчини.
— Притули щоку до її рота!
— Здається, не дихає!
— Підніми її за ноги!
Ярві видобувся врешті на берег і, насилу рухаючи свинцевими ногами, кинувся бігти по снігу.
— Що?
— Переверни її догори ногами!
Джауд слухняно підняв Сумаель за ноги, її голова безвільно теліпалась у снігу. Ярві підбіг до них, засунув два пальці дівчині в рот, зігнув їх так, щоб пропхати в горлянку.
— Ну ж бо! — напружуючи сили, гарчав він, аж із рота бризкала слина. — Ну ж бо!
Одного разу він бачив, як мати Ґундрінг рятувала так хлопчика, що впав був у млинарський ставок.
Хлопчик той помер.
Сумаель не рухалася, а на дотик була холодна, як уже нежива. Ярві крізь зціплені зуби сичав упереміш молитви, не тямлячи навіть до кого саме.
Він відчув руку Нікого на своєму плечі.
— Смерть чекає на кожного.
Ярві скинув його руку й натиснув сильніше.
— Ну ж бо!
Зненацька Сумаель здригнулася, наче дитина, яку розбудили вщипнувши, і викашляла воду. Потім хрипко втягнула трохи повітря і знову зайшлася кашлем.
— Святі боги! — Рульф ошелешено відступив назад.
Ярві здивувався майже так само. Ніколи ще він не був такий радий пригорщі холодної блювоти.
— Ти збираєшся мене опустити? — прохрипіла Сумаель, поводячи очима.
Джауд відпустив її, і вона зігнулася на снігу, відтягуючи руками нашийник, кашляючи й відхаркуючись, а потім її почали бити дрижаки.
Рульф витріщався, немовби на власні очі побачив диво.
— Ти чарівник!
— Або міністр, — пробурмотів Анкран.
Ярві не мав бажання, щоб хтось длубався в його давній рані.
— Треба її зігріти.
Вони силкувалися розпалити вогонь Анкрановим невеличким кресалом, обдирали на розпал мох із дерев, але все було таке вологе, що іскри не займалися. Один за одним вони бралися за кресало, а Сумаель тим часом дивилась на їхні спроби гарячково блискучими очима, і її трусило дедалі сильніше, аж доки не стало чути, як лопотить її одяг.
Нічого не міг удіяти ні Джауд, який колись щоранку розтоплював печі в пекарні, ні Рульф, який розпалював вогнища під вітром і дощем на берегах по всьому Потрощеному морю. Навіть Ярві, невправно тримаючи кремінь безпорадною куксою, марно черкав по ньому кресалом, аж доки не зранив собі пальці. Анкран тим часом безугавно бурмотів молитви до Того-Хто-Запалює-Вогонь.