Ярві не міг із цим не погодитися.
— Якби ми знали, яка вона важка, то, може, вибрали б іншу.
— Так воно й буває, коли вибір зроблено.
— Тепер нам лишається тільки йти до кінця.
— Так воно й буває, коли вибір зроблено.
Ніхто нахилився до Ярві й прошепотів своїм хрипучим, здертим голосом:
— Я їм не довіряю.
— Мій товариш хоче подякувати вам за гостинність, — поспішно оголосив Ярві.
— Ми всі хочемо вам подякувати, — додав Анкран. — Вам і богам вашої оселі.
Ярві змахнув попіл із молитовного каменя в хатньому вогнищі й прочитав руни на ньому.
— І Тій-Хто-Видихає-Сніг.
— Добра думка добре сказана, — Шидвала примружила очі. — Там, звідки ви родом, вона вважається малою богинею, чи не так?
Ярві кивнув.
— Але тут, гадаю, вона велика.
— Боги, як і все решта, здаються більшими, коли ти ближче до них. У нашому краю Та-Хто-Видихає-Сніг завжди поруч.
— Уранці наша перша молитва буде до неї, — промовив Анкран.
— Розумно, — похвалила Шидвала.
— А друга — до вас, — сказав Ярві. — Бо ж ви врятували наші життя.
— Тут усі живі істоти мають бути друзями, — вона всміхнулася, і глибокі зморшки на її обличчі нагадали Ярві мати Ґундрінг. На якусь мить його огорнула туга за домом. — Нам усім досить одного ворога — зими.
— Ваша правда.
Ярві поглянув на Сумаель, що, заплющивши очі й загорнувшись у ковдру, сиділа біля самого вогнища й легенько погойдувалася. Обличчя її майже повністю набрало звичної барви.
— Ви могли б перезимувати з нами.
— Я не можу, — відказав Анкран і міцно зціпив щелепи, голос йому надломився. — Я мушу дістатися до своєї родини.
— А я — до своєї, — докинув Ярві, хоча квапився до рідних не для того, що їх урятувати, а щоб убити одного з них. — Нам треба йти далі, але нам бракує так багато речей…
Шидвала глянула на гостей, оцінюючи їхній жалюгідний стан, і звела брови.
— Авжеж, вам багато чого бракує. Ми радо обміняємося з вами.
Почувши слово «обміняємося», її сини заусміхалися й схвально закивали.
Ярві глянув на Анкрана, і той розвів руками, показуючи порожні долоні.
— У нас немає нічого на обмін.
— У вас є меч.
Ніхто спохмурнів ще більше і ще міцніше притиснув меч до грудей, а Ярві болісно усвідомив, що ще недавно той був готовий убити всіх цих людей.
— Наш товариш не розлучиться з мечем, — сказав він.
— У вас є ще дещо, що стало б мені у пригоді, — бородань потойбіч вогнища пильно дивився на Сумаель.
Джауд заціпенів, а Рульф невдоволено забурчав.
— Ми не продаємо нікого зі своїх. Ні за яку ціну, — відповів Анкран різким тоном.
Шидвала розсміялася.
— Ви не так зрозуміли. У нас тут сутужно з металом, — вона обійшла вогнище навприсядки, потягнулася до Сумаелиного нашийника, що мерехтів сталлю у виблисках вогню, і дістала з-під сорочки дівчини її тонкий ланцюг. — Ось, що нам треба.
Ярві з приємністю відчув, як на його обличчі розпливається усмішка. Давно вона там не з’являлася.
— У такому разі… — Він розмотав шалик із обтріпаної вітрильної вовни й витягнув свій, важчий, ланцюг. — Може, цей вам теж знадобиться?
Очі бороданя загорілися, коли він зважив металеві ланки в руці, а потім його щелепа відпала, коли Ніхто рвонув комір і видобув свій грубезний ланцюг.
— Може, ще й цей?
Тепер уже всі усміхалися. Ярві нахилився ближче до вогню й сплеснув у долоні, як то робила його мати.
— Що ж, нумо мінятися.
Ніхто нахилився й прошепотів йому на вухо:
— Я ж казав тобі: сталь — ось відповідь на все.
Останній удар — і ржава заклепка відлетіла. Нашийник Нікого розімкнувся.
— Цей трапився впертий, — пожалівся бородань, невдоволено позираючи на пощерблене зубило.
Дещо невпевнено Ніхто підвівся з колоди й тремтливою рукою торкнувся шиї, де зашкарублу шкіру роками обшмульгувало залізо.
— Двадцять літ я носив цей нашийник, — прошепотів він, а на очах його забриніли сльози.
Рульф плеснув його по плечі.
— Я свій носив лише три, але все одно без нього почуваюся легким, як пір’їнка. Тобі, либонь, взагалі здається, що ти зараз полетиш.
— Так, — прошепотів Ніхто. — Полечу.
Ярві неуважно погладжував сліди від давніх опіків там, де раніше був його нашийник, і дивився, як Анкран ретельно пакує всі ті речі, за які вони заплатили ланцюгами. Вудочку й наживку. Лопатку з кістки лося. Бронзовий ніж, що здавався реліквією з часів Божого Розламу. Дев’ять стріл для Рульфового лука. Дерев’яну чашу для води. Сухий мох на розпал. Зсукану з шерсті мотузку. Овечий сир, баранину й сушену рибу. А ще хутра, грубі накидки, зшиті з овечих шкур, і сирову вовну, щоб напхати під одяг. Шкіряні мішки, щоб у них усе скласти. Навіть санчата, щоб тягти все це добро.