— Ми зможемо побудувати пліт, щоб переправитися через це? — пробурмотів він.
— Мій батько був найвидатніший корабельний майстер Першограда, — відказала Сумаель, придивляючись до дерев. — Йому досить було одного погляду, щоб вибрати найкращу деревину на кіль.
— Навряд чи ми матимемо час різьбити носову фігуру, — зауважив Ярві.
— Замість неї можна спереду прилаштувати тебе, — запропонував Анкран.
— Нам треба шість менших колод і одна більша — її перерубаємо надвоє на поперечки. — Сумаель швидко рушила до найближчої ялиці й провела рукою по корі. — Ця буде добра. Джауде, тримай, а я рубатиму.
— Я стану на варті, щоб наша колишня хазяйка і її приятелі не заскочили нас зненацька, — Рульф скинув лук із плеча та обернувся в той бік, звідки втікачі прийшли. — Далеко вони, як гадаєш?
— Години за дві, якщо нам пощастить… а переважно нам не щастить, — Сумаель дістала сокирку. — Ярві, приготуй мотузку, а потім шукай якусь ломаку, що придалася б на весло. Ніхто, ми валитимемо дерева, а ти обрубуй гілки.
Колишній герцівник міцніше притиснув меч до себе.
— Це не пила. Коли Шадікширрам прийде, клинок потрібен буде мені гострим.
— Якщо наші надії справдяться, то ми будемо далеко звідси, коли вона прийде, — сказав Ярві, порпаючись у клунках і відчуваючи, як у змученому шлунку плещеться надмір випитої води.
Анкран простягнув руку.
— Якщо сам не хочеш, дай меч мені…
Бездоганно заточене вістря торкнулося порослого щетиною Анкранового горла швидше, ніж це здавалося можливим.
— Спробуй-но взяти, комірнику, і я віддам його тобі гострим кінцем уперед, — погрозливо буркнув Ніхто.
— У нас обмаль часу, — просичала крізь зціплені зуби Сумаель, короткими, швидкими ударами рублячи вибране дерево так, що навсібіч летіли тріски. — Тому або обрубуй кляті гілки мечем, або обламуй їх своєю дупою, але роби це! Кілька довших лиши, щоб ми мали, за що триматися.
Тягаючи колоди, Ярві невдовзі зранив і забруднив праву руку, а в лівий зап’ясток, яким підтримував їх спіднизу, позаганяв безліч скалок. Меч Нікого обліпила живиця, Джаудові в кучму натрусилося повно тирси, а Сумаель сокирищем стерла собі правицю до крові, та попри це, не переставала рубати.
Обливаючись потом, вони напружували всі сили й перегавкувалися одне з одним, не знаючи, коли почують гавкіт дикунських собак, але знаючи, що довго чекати на нього не доведеться.
На грубій Джаудовій шиї надималися жили, коли він, крекчучи з надсади, піднімав колоди. Сумаель вправно, наче кравчиня, що кладе стібок, обплутувала їх мотузкою, яку натягував Ніхто. Ярві стояв і дивився, здригаючись від кожного раптового звуку і шкодуючи — не вперше й не востаннє, — що в нього лише одна справна рука.
З огляду на знаряддя, яке вони мали, і на час, якого не мали, їхній пліт був цілком гідним витвором. З огляду на бурхливу бистрину, яку треба було подолати, це був жахливий плавзасіб: абияк зрубане й абияк обтесане колоддя, перемотане кошлатим плетивом вовняної мотузки; лосяча лопатка замість одного весла, Джаудів щит замість другого й деревиняка, яку знайшов Ярві та яка формою трохи скидалася на ложку, замість третього.
Ніхто, схрещеними руками притискаючи меч до грудей, висловив думки Ярві уголос.
— Цей пліт на цій річці — така картина мені не до вподоби.
Сухожилля на Сумаелиній шиї виразно напнулися: дівчина перевіряла, чи міцно затягнуті вузли.
— Від нього вимагається лише одне — триматися на воді.
— Він-то, без сумніву, із цим упорається, але от чи втримаємося на ньому ми?
— Залежить від того, як міцно ви триматиметеся.
— А якщо він розвалиться й попливе шматками до моря, що ти тоді скажеш?
— Тоді, гадаю, я вже змовкну навіки. Але тонутиму я задоволена, що ти помреш швидше за мене, бо Шадікширрам уб’є тебе тут, на цьому дикому березі, — Сумаель запитально звела брову. — Чи ти таки пливеш з нами?
Ніхто, зважуючи меч у руці, похмуро глянув на них, потім на дерева, а тоді лайнувся і, ставши між Джаудом і Ярві, узявся штовхати пліт. Той зі скреготом почав помалу посуватися до води. Їхні чоботи ковзали по гальці. Коли зненацька хтось вискочив із заростей, Ярві з переляку послизнувся і впав у багнюку.
То був Анкран з нестямними очима.
— Ідуть!
— Де Рульф? — запитав Ярві.
— Відразу за мною! Це воно?
— Ні, ми побудували це для жарту, — визвірилась Сумаель. — Он там за деревами схована дев’яностовесельна бойова галера.