— Я ж лише запитав.
— Не запитуй, а допоможи нам спустити на воду це блядство!
Анкран напер своєю вагою, і спільними зусиллями вони нарешті зіпхнули пліт у річку. Сумаель підтягнулась і залізла на нього, мимохіть ударивши Ярві чоботом у зуби, від чого той прикусив собі язика. Він стояв по пояс у воді. Позаду, в лісі, причулися крики. Ніхто був уже на плоті, він ухопив його за зап’ясток каліченої руки й затягнув до себе. Обрубок гілки вдавився Ярві у груди. Анкран схопив з берега клунки і став кидати їх на пліт.
— Святі боги! — З лісу вивалився Рульф, щоки його роздималися з кожним натужним вдихом.
За ним серед дерев Ярві побачив тіні, почув несамовиті вигуки невідомою мовою. А потім розляглося валування собак.
— Біжи, старий телепню! — зарепетував він.
Рульф промчався берегом і з плескотом ускочив у воду. Ярві й Анкран затягли його на пліт, а Джауд і Ніхто тим часом заходилися гребти, як навіжені.
Єдиним наслідком стало те, що пліт почав поволі обертатися.
— Вирівнюй! — гаркнула Сумаель, коли пліт почав набирати швидкість.
— Я намагаюся! — пробурчав у відповідь Джауд, щосили махаючи щитом і хлюпаючи на всіх водою.
— Намагайся краще! Ти що, не вмієш веслувати?
— А в тебе є нормальні весла?
— Стуліть пельки і гребіть! — крикнув Ярві.
Хвиля води накрила пліт, діставшись аж до колін. З лісу вискочили пси — здоровенні звірюки завбільшки чи не з вівцю. Вищиривши ікла, з яких крапала слина, вони бігали по березі й захóдилися гавкотом.
За мить з’явилися й люди. Ярві не встиг порахувати скільки. Озирнувшись через плече, він лише мигцем побачив кошлаті фігури поміж дерев, якусь постать, що опустилася на коліно, вигин напнутого лука.
— Пригнись! — заревів Джауд, пробираючись на задню частину плоту й виставляючи щит.
Ярві почув, як тенькнули тятиви, побачив, як у небо злинули чорні тріски. Він припав до плоту й, наче заворожений, стежив за їхнім летом. Минула, здавалося, ціла вічність, коли вони впали з тихим свистом. Одна плюснула у воду недалеко від нього, дві інші з глухим стуком влучили в Джаудів щит. Четверта стріла ввігналася, забринівши, у пліт поруч із коліном Ярві. На долоню ближче — і вона пробила б йому стегно. Роззявивши рота, Ярві витріщився на неї.
Ось вона, відстань, що відділяє цей бік Останніх Дверей від того.
Він відчув руку Нікого на зашийку, що штовхала його до краю плоту.
— Греби!
З-за дерев вибігали нові й нові переслідувачі. Можливо, їх уже було десятки два. Можливо, й більше.
— Дякую за стріли! — гукнув до них Рульф.
Один із лучників вистрілив іще раз, але їх уже підхопила бистрина, і стріла впала далеко позаду. На березі стала чиясь постать, уперши руки в боки і проводжаючи втікачів поглядом. Висока постать з кривим мечем. На поясі, що вільно звисав, зблиснув кришталь.
— Шадікширрам, — прошепотів Ніхто.
Він від самого початку мав рацію. Увесь цей час їхня колишня власниця йшла слідом за ними. І хоча Ярві з такої відстані не міг її почути, ні навіть розгледіти риси обличчя, та він знав, що Шадікширрам не зупиниться.
Ніколи.
Лише чорт
Нехай вони і втекли від сутички з Шадікширрам, але невдовзі річка дала їм такий бій, на який не сподівався навіть Ніхто.
Вона обливала їх холодною водою, мочила наскрізь їх самих і їхнє спорядження. Пліт, ударяючись об пороги, ставав дибки й вертівся, як невиїжджений кінь. Навислі над водою гілляки чіпляли їх, одна навіть схопила Анкрана за каптур і, мабуть, стягнула б із плоту, якби Ярві не втримав товариша за плече.
Береги ставали дедалі вищими, дедалі стрімкішими, а річище — дедалі вужчим, і незабаром їх уже несло тісниною між прямовисних скель. Вода струменіла крізь щілини між колодами, а плотом крутило, наче листком, попри всі зусилля Джауда, що намагався як стерно використовувати щит, з якого стирчали стріли. Мотузка просякла водою, а річка торсала вузли, доки ті не почали послаблюватися. Колоди торохтіли й, здавалося, ось-ось розпадуться остаточно.
Сумаель щось кричала, але крізь гуркіт річки її команд не було чути, і Ярві більше навіть не намагався вдавати, ніби може якось вплинути на дальші події. То проклинаючи богів за те, що вони кинули його на цей пліт, то благаючи їх, щоб дозволили йому злізти з нього живим, він просто заплющив очі й чіплявся щосили, відчуваючи, як від непомірного зусилля печуть м’язи і здорової руки, і хворої. Ураз пліт шарпнуло, він різко ринув униз і перехилився. Ярві лише міцніше стиснув повіки й чекав на кінець.