— Мені тут подобається, — сказав Ніхто, ступаючи по битому камінню й товстому шару сухого листя, трухлятини та пташиного посліду.
— Але ж ти наполягав, щоб ми лишилися на березі, — нагадав Рульф.
— Наполягав, але тут краще місце.
— Мені воно подобалося б більше, якби мало міцні ворота.
— Ворота лише відстрочують невідворотнє, — Ніхто склав брудні великий і вказівний пальці кільцем і подивився крізь нього блискучим оком на порожню браму. — Наші переслідувачі зайдуть сюди собі на лихо. У вузькому проході вони не зможуть використати кількісну перевагу. Тут у нас є шанс перемогти!
— Отже, твій попередній план передбачав певну смерть? — запитав Ярві.
Ніхто вишкірився.
— У нашому житті смерть — це єдине, у чому ми можемо бути певні.
— А ти вмієш підняти бойовий дух, — пробурмотіла Сумаель.
— Вони переважають нас чотири до одного, і більшість із нас — не воїни! — У вирячених Анкранових очах з’явився розпач. — Я не можу тут померти! Моя родина…
— Більше віри, комірнику! — Ніхто однією рукою обхопив за шию Анкрана, а другою — Ярві й притягнув їх до себе з приголомшливою силою. — Якщо не в себе, то в нас. Тепер ми — твоя родина!
Прозвучало це ще менш підбадьорливо, ніж коли на палубі «Південного вітру» їм те саме казала Шадікширрам. Анкран витріщився на Ярві, а Ярві міг лише витріщитися у відповідь.
— Та й у будь-якому разі тепер іншого виходу в нас нема. І це добре. Люди б’ються запекліше, коли в них нема виходу, — Ніхто стиснув їх іще раз, а тоді вистрибнув на постамент обваленої колони і вказав оголеним мечем на вхід. — Там стану я і візьму на себе головний удар. На щастя, принаймні собаки через річку переправитися не зможуть. Рульфе, ти з луком вилізеш на ту вежу.
Старий тровенландець здійняв очі на напівзруйновану споруду, потім обвів поглядом товаришів і нарешті важко зітхнув, аж запали його зарослі сивою бородою щоки.
— Що ж, гадаю, це сумно, коли помирає поет, але я — воїн, а з таким фахом тебе рано чи пізно чекає кінець.
Ніхто зареготав дивним, ламаним сміхом.
— А я гадаю, що ми з тобою обоє затрималися на цьому світі довше, ніж заслуговуємо! Разом ми долали холод і голод, спеку і спрагу! Разом ми станемо до бою! Тут і тепер!
Важко було повірити, що цей чоловік — високий, випростаний, з клинком у руці, відкинутим назад буйним волоссям і полум’яними очима, — був той самий упосліджений обірванець, через якого Ярві переступив, сходячи на палубу «Південного вітру». Тепер Ніхто далебі здавався королівським герцівником, звитяжцем, чиї накази всі виконують без жодного заперечення і чия шалена впевненість додавала відваги навіть Ярві.
— Джауде, бери щит, — звелів Ніхто, — а ти, Сумаеле, свою сокирку. Захищайте наш лівий фланг. Це наша слабкість. Не дайте нікому зайти мені за спину. Спрямовуйте їх туди, де я і мій меч зможемо подивитися їм в очі. Анкране, ти і Ярві вартуватимете правий фланг. Лопатка зійде за довбню: вбити можна будь-чим, якщо добряче розмахнутися. Ярві дай ножа: одною рукою він іншої зброї не втримає. А втім, хоч рука в нього одна, зате в жилах тече кров королів!
— І мені б не хотілося, щоб вона вся звідти витекла, — пробурмотів Ярві собі під ніс.
— Отже, ми з тобою разом, — Анкран простягнув йому простого ножа, руків’я якого не мало навіть хрестовини. Дерев’яна колодка була обмотана шкірою, обух клинка позеленів, однак лезо було гостре.
— Ми з тобою разом, — підтвердив Ярві, беручи ножа й міцно його стискаючи.
Коли він вперше побачив колишнього комірника в смердючому підвалі у Вульсґарді, він і подумати не міг, що одного дня стоятиме з ним пліч-о-пліч у бою. Як виявилося, попри свій страх, Ярві цим пишався.
— Як на мене, нашій подорожі бракує тільки кривавого кінця, щоб про неї склали хорошу пісню, — Ніхто, розчепіривши пальці, простягнув вільну руку в бік аркового проходу, крізь який невдовзі, поза всяким сумнівом, вдиратимуться охоплені жадобою крові Шадікширрам та її баньї. — Відважне товариство допомагає законному королю Ґеттландії повернутися на вкрадений у нього престол! Останній бій серед вікодавніх ельфійських руїн! На жаль, у хорошій пісні всі герої не можуть лишитися живими…
— От уже навіжений чорт! — пробурмотіла Сумаель, зважуючи сокирку в руці. Жовна її ходили на обличчі.
— Коли ти в пеклі, — відказав Ярві, — вивести тебе з нього може лише чорт.