Це для всіх було небажаним розв’язком. Свято, на яке всі прийшли з жалобою на обличчі. Трагічний компроміс.
— Та-Хто-Пильнує-Замки́, бережи їхню господу…
Задоволений був тільки Бріньйольф Молитвопряд. Він уже виткав був одне пишномовне благословення для Ісріун на честь її заручин із братом Ярві, а тепер — на свою втіху, хоч, може, і не на втіху Ісріун — він дістав нагоду спорудити ще одне. Монотонним голосом він закликáв Великих і Малих Богів дарувати молодятам родючі поля і слухняних рабів. Либонь, нікого не здивувало б, якби наступним проханням була справна робота кишківника. Із жахом уявляючи розмах Бріньйольфових побажань на самому весіллі, Ярві горбився під важкою, підбитою хутром накидкою, яку колись носив батько.
— Та-Хто-Тримає-Глек, пролий достатки на цю королівську пару, на їхніх батьків, підданців і на всю Ґеттландію!
Молитвопряд нарешті скінчив і відступив назад, задоволений собою, наче молодий батько. Підборіддя його ховалося в складках жиру.
— Моя промова буде коротка, — сказала мати Ґундрінг, метнувши на Ярві ледь помітним значущим поглядом. Він мало не пирхнув, стримуючи смішок, а тоді спіймав на собі материн погляд, холодний, як зимове море, і сміятись ураз відхотілося.
— Королівство тримається на двох стовпах, — почала стара міністерка. — Сильного короля ми вже маємо. — Ніхто навіть не усміхнувся. Дивовижний самоконтроль. — Незабаром, як буде на те воля богів, ми матимемо й сильну королеву.
Ярві помітив, як бліде горло Ісріун затремтіло, коли вона натужно ковтнула слину.
Міністерка підкликала жестом мати Ярві та дядька Одема — єдиного з присутніх, хто видавався щасливим, — щоб вони поблагословили пару, поклавши руки на вузол. Після цього вона із зусиллям здійняла вгору свою патерицю. Зблиснула трубка з того самого ельфійського металу, що й Чорний престол.
— Вони обіцяні одне одному! — вигукнула мати Ґундрінг.
Та й по всьому. Ісріун про її думку щодо шлюбу ніхто не запитав. Не запитали і Ярві. Схоже, на думки королів тут не надто зважають. Принаймні на думку цього короля. Присутні — душ сто чи й більше — здобулися на стримані оплески. Чоловіки — голови найвизначніших ґеттландських родів, із позолоченими навершниками мечів і пряжками плащів — на знак схвалення гатили кулачищами в широкі груди. Жінки, що стояли з другого боку зали, ввічливо поплескували пальцями однієї напахченої руки по долоні другої. Їхнє змащене олією волосся блищало, а ключі від господарства висіли на щонайкращих, оздоблених самоцвітами ланцюжках.
Мати Ґундрінг розмотала священний рушник, і Ярві висмикнув здорову руку, липку від поту, порожевілу й затерплу. Дядько взяв його за плечі й промовив на вухо:
— Ви чудово трималися!
Хоча Ярві лише стояв і наспівно повторював якісь обітниці, яких і не розумів до пуття.
Гості один за одним вийшли з храму, і Бріньйольф із лунким стуком зачинив двері, лишивши наречених наодинці з богами, Чорним престолом, тягарем непевного майбутнього й цілим океаном ніякової мовчанки.
Ісріун, не підводячи очей від підлоги, злегка потирала руку, яку Ярві щойно тримав. Він теж утупився в підлогу, дарма що нічого цікавого там не бачив. Кахикнув. Поправив пояс із мечем, до якого досі не звикнув. Мабуть, ніколи не звикне.
— Вибач, — нарешті промовив він.
Дівчина звела погляд, зблиснувши оком у важкій півтемряві.
— За що ти просиш вибачення? — мовила вона, а потім подумала й додала невпевнено: — Мій королю.
Ярві мало не бовкнув: «За те, що матимеш лише пів чоловіка».
— За те, що тебе в моїй родині передають з одних рук до інших, як чашу на святковій учті.
— На святковій учті кожен радіє, коли йому дістається чаша, — Ісріун гірко посміхнулася. — Це я б мала просити вибачення. Хіба можна уявити мене королевою? — Вона чмихнула, наче дурнішого жарту годі було вигадати.
— Хіба можна уявити мене королем?
— Але ж ти і є король.
Почувши це, Ярві здивовано глипнув на неї. Він так зациклився на своїх вадах, що йому й на гадку не спадало: Ісріун теж могла зациклитися на своїх. Від цієї думки — як то часто трапляється, коли ми усвідомлюємо чужі прикрощі, — йому трохи поліпшало.
— Ти пильнуєш батькове господарство, — він опустив очі на золотий ключ, що висів на її грудях. — Це не легке завдання.
— Але ж королева повинна пильнувати справи всього королівства! Усі стверджують, що твоя мати — велика майстерниця в цьому. Лайтлін, Золота Королева! — дівчина промовила це ім’я, як магічне заклинання. — Подейкують, їй винні тисячі послуг, а бути її боржником люди вважають за честь. Подейкують, купці її слово цінують понад золото, адже золото може втратити вартість, а її слово — ніколи. Подейкують, що декотрі торговці з далекої півночі покинули молитися своїм богам і натомість боготворять її, — із великими-великими очима Ісріун говорила дедалі швидше, то покусуючи нігті, то переплітаючи тонкі руки. — А ще ходить поголос, ніби вона несе срібні яйця.