— Розв’яжіть йому руки.
Ярві відчув, що мотузку розрізали, і з належною театральністю повільно простягнув до світла ліву руку. Гомін, який знявся довкола, коли він показав скарлючену куксу, цього разу справив йому неабияку приємність.
— Мабуть, ти це хотіла побачити? — запитав він.
Мати Скер узяла його долоню, обернула її, натиснула сильними пальцями.
— Якщо ти був учнем матері Ґундрінг, то мав би знати, у кого навчалася вона сама?
Ярві відповів не запнувшись:
— Її учила мати Вексен, натоді міністерка короля Фінна, володаря Тровенландії, тепер праматір Міністерства й перша служителька самого Верховного короля.
— Скільки голубів тримає мати Ґундрінг?
— Три дюжини. І ще одного з чорною плямкою на чолі, що понесе звістку до Скекенгауза, коли Смерть відчинить перед нею Останні Двері.
— З якого дерева двері до спочивальні короля Ґеттландії?
Ярві усміхнувся.
— Там немає дверей, бо ж король — одне ціле зі своїм королівством і підданцями й не має права нічого ховати від них.
Вражений вираз на кощавому обличчі матері Скер став іще одним джерелом такої рідкісної для Ярві втіхи.
Ґром-ґіль-Ґорм звів густющу брову.
— Він відповів правильно?
— Так, — пробурмотіла міністерка.
— Отже… це калікувате щеня — справді Ярві, син Утріка та Лайтлін, законний король Ґеттландії?
— Видається, що так.
— То це правда? — прохрипів Рульф.
— Це правда, — видихнула Сумаель.
Ґорм зайшовся реготом.
— У такому разі це мої найвдаліші лови за багато років! Надсилай птаха, мати Скер, дізнайся, скільки король Одем заплатить нам за повернення блудного небожа.
Король Ванстерландії обернувся, щоб іти геть, але Ярві зупинив його, чмихнувши.
— Великий і жахливий Ґром-ґіль-Ґорме! У Ґетландії тебе називають безумцем, що впивається кров’ю. У Тровенландії тебе вважають диким королем дикого краю. У Скекенгаузі, у ельфійських палатах Верховного короля… там про тебе заледве чи й згадують.
Ярві почув, як Рульф стривожено щось буркнув, а ватажок розвідників, ледь стримуючи лють, загарчав, але Ґорм лише замислено погладив бороду.
— Якщо ти мав на меті мені полестити, то це тобі не вдалося. Куди ти хилиш?
— Боги послали тобі золотий шанс. Якщо ти не скористаєшся ним і вдовольнишся такою малою вигодою, то підтвердиш, що думка сусідів про тебе правильна.
Король Ванстерландії запитально глянув на міністерку.
— Охоче послухаю, чого б іще я міг надбати.
«Продавай їм те, що вони хочуть, — завжди казала мати Ярві, — а не те, що в тебе є».
— Щовесни ти збираєш воїнів і рушаєш у набіг на ґеттландське прикордоння, чи не так?
— Це не таємниця.
— А цієї весни?
Ґорм підібгав губи.
— Якусь, бодай невеличку, прогулянку влаштувати слід було б. Мати Війна вимагає помсти за той розбій, який твій дядько вчинив у Амвенді.
Ярві поклав за краще не згадувати, що, хай і не до кінця того розбою, але на його початку королем Ґеттландії був саме він.
— Я прошу тебе лише про одне: прогулятися цього року трохи далі. Аж до мурів Торлбю.
Мати Скер зневажливо чмихнула.
— Тільки й усього?
Одначе Ґормова цікавість пробудилася.
— І що ж я здобуду, якщо вчиню тобі таку ласку?
Гордовитий муж на кшталт убитого батька Ярві, чи брата, чи потонулого дядька Утіля, мабуть, радше з останнім віддихом плюнув би Ґром-ґіль-Ґормові в обличчя, аніж шукав у нього допомоги. Але у Ярві не лишилося гордості. Її з нього вичавив зневагою батько. Виманив підступами Одем. Вибив батіг на палубі «Південного вітру». Виморозила снігова пустка.
Ярві все своє життя стояв навколішках, постояти ще трохи було неважко.
— Допоможи мені повернути трон, Ґром-ґіль-Ґорме, і посеред калюжі Одемової крові я опущуся перед тобою на коліна як король Ґеттландії, твій васал і підданець.
Ніхто нахилився до нього й люто просичав крізь зціплені зуби:
— Це зависока ціна!
Ярві наче й не почув його слів.
— Утіль, Утрік і Одем. Три брати, твої найбільші вороги, усі підуть крізь Останні Двері, і по всьому Потрощеному морю твоя влада поступатиметься тільки владі самого Верховного короля. А далі… хто знає.
«Що більше влади має людина, — завжди повторювала мати Ґундрінг, — то більше влади вона прагне».
— Це було б непогано, — відказав Ґорм трохи хрипким голосом.
— Авжеж, непогано, — погодилася мати Скер. Її очі перетворилися на дві вузенькі щілини, коли вона блимнула на Ярві. — Якби це можна було здійснити.