— Торлбю, — вторувала ворона хрипким голосом.
Сестра Овд підкинула її догори, і та, залопотівши крилами, подалася на північ.
— Ворони, — замислено повторив Ярві, дивлячись, як пташка летить понад білими гребенями хвиль.
— Надсилаєш своєму володареві обіцянки покори? — до Ярві підійшов Ніхто, як завжди міцно, немов кохану, обіймаючи меч, хоча й мав для нього тепер добрі піхви.
— Ґром-ґіль-Ґорм мій союзник, а не володар, — відказав Ярві.
— Звісно. Ти ж більше не раб, — Ніхто злегка потер шрами на зарослій щетиною шиї. — Я пригадую, як ті добрі люди зняли нам нашийники. А потім Шадікширрам спалила їхнє обійстя. Ні, ти не раб… але угоду з ванстерцями ти уклав, стоячи навколішках.
— Ми всі тоді стояли навколішках, — відгиркнувся Ярві.
— І досі стоїмо? Ось у чому питання. Ти здобудеш собі небагато друзів, коли повернешся на Чорний престол із допомогою найлютішого ворога ґеттландців.
— Друзів я здобуватиму, коли сяду на престол. А наразі мене більше турбує, як зігнати з нього ворогів. Що я мав робити? Чи нехай краще ванстерці спалили б нас?
— Можливо, треба було пошукати золоту середину між тим, щоб померти від Ґормових рук, і тим, щоб продати йому нашу батьківщину.
— Щось давно мені така середина не траплялася, — витиснув Ярві крізь зціплені зуби.
— Її важко знайти, але саме вона — підмурівок королівської влади. Гадаю, що за твою угоду нам іще доведеться заплатити.
— Ти швидкий на запитання, Ніхто, але забарний на відповіді. Хіба ти не присягав допомагати мені?
Примруживши очі, Ніхто глянув на Ярві. Вітер розвівав його сиве волосся й шмагав пасмами гартоване в битвах обличчя.
— Я дав клятву, і маю намір додержати її або померти.
— От і добре, — мовив Ярві, відвертаючись від нього. — Ловлю тебе на слові.
Унизу в поті чола, зціпивши зуби й важко крекчучи в єдиному ритмі, надсаджувалися невільники-веслярі. Поміж рядами походжав наглядач, тримаючи за спиною скручений батіг. Достоту, як Тріґґ на палубі «Південного вітру». Ярві чудово пам’ятав, як горіли м’язи і як пекли удари бича по спині.
Та що ближче він був до Чорного престолу, то більше тяжіла над ним клятва і швидше вичерпувався терпець.
Хтось має гребти.
— Наддай ходи! — гарикнув він до наглядача.
Дім ворога
Сумаель зіскочила на пристань і протовпилася крізь юрбу до столу, за яким сиділа портова урядниця. Обабіч неї стояла сторожа. Ярві, накинувши каптур і опустивши голову, не так спритно й куди менш гордовито зійшов трапом на землю, що мала бути його королівством. Решта рушили за ним.
— Мене звати Шадікширрам, — оголосила Сумаель, недбалим жестом розгортаючи аркуш пергаменту й кидаючи його на стіл, — а це торговельна ліцензія від Верховного короля з руною самої праматері Вексен.
Вони зумисне чекали, поки на зміну не заступила наймолодша з портових урядниць, сподіваючись, що та пропустить їх, не доскіпуючись. Натомість жінка, насупивши брови й перебираючи пальцями два ключі, що висіли на шиї, — хатній і робочий, — довго вивчала їхній документ. Достатньо довго, щоб усі занервували. Ярві зробилося зле, коли він помітив, що кутик аркуша бурий від засохлої крові його колишньої власниці. Крові, яку власноруч пролив Ярві. Урядниця підвела очі, пильно глянула на Сумаель, а тоді промовила слова, які він так боявся почути:
— Ти не Шадікширрам, — один з охоронців ледь ворухнув рукою в латній рукавиці, що тримала ратище списа, Ніхто посунув застромлений за пояс великий палець ближче до меча, а нудкий неспокій Ярві переріс у жах. Невже все закінчиться тут, кривавою дрібною сутичкою в порті? — Я бачила її не раз, коли вона, зазвичай п’яна, сходила з корабля…
Сумаель щосили гримнула кулаком по стільниці. Урядниця ошелешено відсахнулася, коли дівчина люто загорлала їй в обличчя:
— Вияви більше поваги й не паплюж моєї матінки, Ебделі Арік Шадікширрам, яка пройшла крізь Останні Двері! Потонула в крижаних водах Півночі, — голос її надломився, і вона, ніби втираючи сльози, торкнулася сухих очей тильним боком долоні. — Свою справу вона передала мені, своїй любій донечці Сумаелі Шадікширрам, — вона схопила ліцензію зі столу й знову закричала, бризкаючи слиною на урядницю, охоронців і Ярві: — У мене справа до королеви Лайтлін!