Ярві не міг не розсміятися.
— Щодо останнього я цілком певен, що то брехня.
— Але вона звела зерносховища, наказала вирити канали й віддала під плуг нові землі. Завдяки цьому більше ніколи не буде голоду, коли люди змушені тягти жереб, кому шукати собі нову домівку за морем, — поки Ісріун говорила її плечі помалу повзли вгору, доки не здійнялися на рівень її вух. — З усього світу до Торлбю стікаються торговці, місто виросло втричі, аж довелося розбирати старі мури. Твоя мати наказала звести нові, але й ті згодом стали затісні.
— Це правда, але…
— Я чула, твоя мати має великий задум — карбувати монети, всі однакової ваги, і щоб ці монети ходили в усіх землях Потрощеного моря. Її обличчя буде присутнє під час кожної торговельної угоди, і вона зробиться багатшою за самого Верховного короля в Скекенгаузі! Як можу… я? — Плечі Ісріун поникли, вона різко відкинула ключ зі своїх грудей, і той загойдався на ланцюжку. — Як може така, як я…
— Спосіб завжди є, — Ярві схопив дівчину за руку, перш ніж рештки її нігтів знову опинилися б у роті. — Моя мати тобі допоможе. Вона ж твоя тітка, хіба ні?
— Твоя мати допоможе мені? — Замість вирвати руку, Ісріун притягнула його ближче. — Твій батько був великий воїн, але мені здається, що найбільше в родині боялися не його.
Ярві всміхнувся, не заперечуючи.
— Тобі пощастило більше. Дядько Одем завжди такий спокійний, як вода в тихому затоні.
Ісріун нервово зиркнула на двері.
— Ти не знаєш мого батька так добре, як я.
— Тоді… я допомагатиму тобі, — він тримав її руку пів дня, і йому здавалося, що в його липкій долоні лежить дохла риба. Тепер рука дівчини була геть інакшою — сильною, прохолодною і дуже живою. — Хіба не в цьому суть шлюбу?
— Не тільки в цьому.
Раптом виявилося, що Ісріун зовсім близько. Ярві бачив, як тьмяне світло свічок відбивається в кутиках її очей, а поміж напіврозтулених вуст блищать зуби.
Вона пахла не солодко і не гірко. Він не міг сказати, що то був за запах. Ледь чутний, але серце від нього закалатало швидше.
Ярві не знав, чи слід йому заплющити очі, але тут Ісріун заплющила, тож він заплющив також, і вони незграбно зіткнулись носами.
Її віддих лоскотав йому щоку, від чого та спалахнула рум’янцем. Пал цей трохи лякав.
Вуста дівчини ледь торкнулися його вуст, і Ярві відскочив із гідністю наполоханого кролика. Нога його перечепилася за меч, і незграбний наречений ледве-ледве не впав.
— Вибач, — промовила Ісріун, відсторонюючись і опускаючи очі.
— Це я маю просити вибачення, — як на короля, Ярві щось забагато перепрошував. — Я найжалюгідніший чоловік у всій Ґеттландії. Мій брат, певна річ, цілував тебе краще. У нього було більше практики… мабуть.
— Твій брат лише те й робив, що розповідав про всі ті бої, у яких він переміг, — пробурмотіла вона, уп’явши погляд у свої ноги.
— Зі мною тобі це не загрожує.
Він не знав, навіщо вчинив те, що вчинив далі, — чи то хотів шокувати дівчину, чи то помститися за невдалий поцілунок, чи то просто прагнув бути чесним із нею. Ярві видобув із рукава скарлючену руку й простягнув її, жахливо потворну, перед Ісріун.
Він гадав, що дівчина відсахнеться, зблідне чи відступить, але вона лише замислено дивилася на руку.
— Болить?
— Та ні… хіба що іноді.
Вона потягнулася до нього, а тоді провела пальцями по ґулястих суглобах і натиснула великим пальцем на скоцюрблену долоню. Ярві забило дух. Досі ніхто не торкався цієї руки так, наче це просто рука. Частина його тіла, що так само відчуває, як і все решта.
— Я чула, що навіть так тобі вдалося побити Кеймдаля на бойовищі, — мовила Ісріун.
— Я лише віддав наказ. Я вже давно збагнув, що в чесному бою мені не перемогти.
— Б’ються воїни, — сказала дівчина, поглянувши йому просто в очі. — Король наказує.
Широко всміхнувшись, вона потягнула його на тронний поміст. Ярві пішов знехотя і, хоча зала належала йому за правом, із кожним кроком йому дедалі більше здавалося, ніби він зазіхає на чуже.