— Храму? — здивувався Ярві. — Мати будувала тут монетний двір. У ньому мали б карбувати монети, всі однакової ваги.
Тепер над входом сяяло семипромінне сонце Єдиного Божества, бога Верховного короля.
— Єдине Божество дарує вам утіху, милосердя і прихисток! — горлав проповідник. — А взамін просить лише одного: щоб ви любили Його так, як Воно любить вас!
Ніхто сплюнув на бруківку.
— Який стосунок боги мають до любові?
— Тут багато чого змінилося, — промовив Ярві, оглядаючи майдан і натягуючи каптур іще нижче.
— Новий король, нові порядки, — відказала Сумаель, облизуючи пошрамовану губу.
Високі ставки
Рипнули вхідні двері, і Ярві заціпенів. Почулися кроки в коридорі, і він нервово ковтнув слину. Двері до кімнати відчинилися, і Ярві, ледве дихаючи, ступив невпевнено до них…
Тримаючи долоні на руків’ях мечів, досередини пригинцем зайшли два раби. Плечисті інглінги зі срібними нашийниками. Ніхто наїжачився. Блиснула сталь вихопленого меча.
— Ні! — спинив його Ярві.
Він знав цих двох. Материні раби.
Наступної миті до кімнати разом із Сумаеллю позаду велично ввійшла Лайтлін.
Вона не змінилася.
Висока й сувора, золотаве волосся наолієне й укладене в блискучі звої. Коштовні камені нечисленні, зате приголомшливих розмірів. Великий королевин ключ, ключ від ґеттландської скарбівні, зник, а замість нього на ланцюжку з’явився менший, оздоблений темними рубінами, наче краплинами крові.
Ярві важко було переконати товаришів у тому, що він король, а ось його мати без жодних зусиль виповнила вщерть невеличке приміщення королівською величчю.
— Побийте мене боги! — прохрипів Рульф і, стрепенувшись, опустився на коліна.
Сестра Овд, Джауд, Сумаель і двоє рабів поквапливо приєдналися до нього. Ніхто став навколішки останнім, опустивши додолу і очі, і вістря меча. Стояти лишилися тільки Ярві та його мати.
Вона заледве чи звернула увагу на інших. Лише невідривно дивилася на Ярві, а той — на неї, немовби в кімнаті більше нікого не було. Мати підійшла до нього, не усміхаючись, але й не суплячись, і зупинилася за якийсь крок. Вона здалася йому такою вродливою, аж боляче було дивитися, і Ярві відчув, як в очах йому запекли сльози.
— Синку, — прошепотіла мати й пригорнула його до себе. — Синку.
Вона стиснула його міцно, до болю, і її сльози скропили йому волосся, а його — намочили їй плече.
Ярві повернувся додому.
Минув якийсь час, перш ніж мати відпустила його на відстань простягнутої руки й ретельно витерла сльози зі своїх щік. Ярві усвідомив, що більше не дивиться на неї знизу вгору. Отже, він виріс. У багатьох значеннях цього слова.
— Схоже, твоя подружка сказала правду, — мовила мати. Ярві поволі кивнув.
— Так, я живий.
— І навчився застібати пряжку на плащі, — вона смикнула, щоб перевірити. Плащ не розстібнувся.
Мати вислухала його розповідь мовчки.
Мовчки слухала про набіг на Амвенд і сплюндрування міста. Про Одемів підступ і довге падіння Ярві в жорстокі морські води.
Невже Ґеттландія матиме пів короля?
Мовчки слухала, як Ярві став рабом і як його продали, і лише очі її звернулися до ледь помітних шрамів на його шиї.
Це якась жалюгідна потолоч.
Мати мовчала, коли він утікав з «Південного вітру», коли поневірявся в снігах, коли бився за життя в ельфійських руїнах. Ярві весь час думав, яка ж хороша з цього могла б вийти пісня. Треба лише вижити й наказати скальдам покласти слова на музику.
У хорошій пісні всі герої не можуть лишитися живими.
А коли оповідь підійшла до смерті Анкрана, а потім і Шадікширрам, Ярві пригадав червоний від крові ніж у своїй руці, пригадав їхню хрипку боротьбу, і горло йому стислося. Він заплющив очі, не спроможний витиснути з себе ні слова.
Щоб битися з кимось, потрібно дві руки, а щоб ударити ножем у спину, досить і одної.
І тоді він відчув материну руку на своїй.
— Я пишаюсь тобою. І батько пишався б. Має значення тільки те, що ти повернувся до мене.
— За це треба дякувати цим чотирьом, — відказав Ярві, ковтаючи гіркий клубок.
Мати обвела його товаришів пильним поглядом.
— Я дякую вам усім.
— Нема за що, — буркнув Ніхто, не відриваючи очей від підлоги й ховаючи обличчя за заслоною сплутаного волосся.