— Це честь для мене, — відповів Джауд, схиляючи голову.
— Без нього ми теж усі б загинули, — пробурмотів Рульф.
— Усю дорогу він був головним болем, — озвалася й Сумаель. — Якби знаття, я б лишила його в морі.
— І де б ти тоді знайшла корабель, щоб дістатись додому? — вишкірившись до неї, запитав Ярві.
— Щось придумала б, — відказала вона, вишкірившись у відповідь.
Мати не всміхнулася разом із ними. Вона уважно вивчала їхні погляди, відзначаючи найтонші нюанси, а тоді примружила очі.
— Ким для тебе є мій син, дівчино?
Сумаель здивовано кліпнула, її темні щоки спаленіли.
— Ну…
Ярві вперше бачив, щоб їй забракло слів.
— Вона — моя подружка, товаришка по неволі, — утрутився він. — Вона важила життям заради мене, — він замовк на якусь мить і додав: — Вона — моя родина.
— Он як? — Мати й далі пильно дивилася на Сумаель, яка тим часом ретельно вивчала підлогу. — Отже, вона — і моя родина.
Правду кажучи, Ярві аж ніяк не був певен, ким вони є одне для одного, але з’ясовувати це перед матір’ю не мав жодного наміру.
— Тут багато чого змінилося.
Він кивнув головою в бік вікна. Знадвору долинали притлумлені молитви жерця.
— Тут усе пішло нанівець, — материні очі повернулися до нього, сповнені таким гнівом, якого Ярві в них іще не бачив. — Не встигла я зняти жалобу по твоїй смерті, як до матері Ґундрінг прилетів орел. Із запрошенням до Скекенгауза на весілля Верховного короля.
— Ти поїхала?
Мати пирхнула.
— Не мала й не маю бажання відвідувати цей захід.
— Чому?
— Бо за задумом праматері Вексен нареченою мала б стати я.
Ярві глипнув на неї великими очима.
— Отакої.
— Еге ж. Отакої. Вони прагнуть прикувати мене до ключа того струхлявілого старигана, щоб я пряла їм золото з соломи. Тим часом той гад, твій дядечко, зі своїм гадюченям перешкоджають мені на кожному кроці й докладають усіх зусиль, щоб зруйнувати все, що я тут збудувала.
— Ісріун? — дещо захриплим голосом пробурмотів Ярві. Він ледь не додав «моя наречена», але, глянувши на Сумаель, стримався.
— Я знаю, як звати цю паскуду, — буркнула мати. — І свідомо не назвала її на ім’я. Вони ламають угоди, над якими я працювала роками, в одну мить обертають здобутих із такими труднощами друзів на ворогів, відбирають товари в чужоземних купців і виганяють їх із ринків. Якщо вони мають на меті знищити Ґеттландію, то кращого способу годі вигадати. Ти бачив? Вони віддали мою карбівню на храм лжебогові Верховного короля!
— Cхоже на те…
— Єдине Божество стоїть над усіма іншими богами, так само, як Верховний король панує над усіма іншими володарями, — вона невесело реготнула. Ярві, почувши той сміх, аж здригнувся. — Я чиню їм опір, але змушена відступати. Поле битви для них незнайоме, але вони мають Чорний престол. І ключ від скарбівні. Я б’юся з ними щодня, усіма способами, усією зброєю, яку маю…
— Окрім меча, — кинув Ніхто, не підводячи голови.
Мати пройняла його гострим, як кинджал, поглядом.
— Прийде час і на меч. Але Одем дбає про свою безпеку. За його плечима все ґеттландське вояцтво. У мене ж — не більше чотирьох десятків надвірної сторожі. І ще Гурік…
— Ні, — перебив її Ярві. — Гурік служить Одемові. Він намагався мене вбити.
Мати здивовано глянула на нього.
— Гурік — мій Обраний Щит. Він ніколи б мене не зрадив…
— Мене він зрадив не вагаючись, — Ярві пригадав, як в обличчя бризнула Кеймдалева кров. — Повір мені. Ту мить я нескоро забуду.
Вона скреготнула зубами й поставила тремтливий кулак на стіл.
— Я накажу втопити його в болоті. Але щоб здолати Одема, нам потрібне військо.
Ярві облизнув губи.
— У мене є військо, і воно саме підходить.
— Невже замість сина до мене повернувся чарівник? Звідки ж це військо?
— З Ванстерландії, — відповів Ніхто. Залягла мертва тиша.
— Зрозуміло, — мати люто блимнула на сестру Овд. Та наважилася вибачливо всміхнутися, кахикнула й опустила погляд додолу. Мало хто не ховав очей перед Золотою Королевою. — Ти уклав союз із Ґром-ґіль- Ґормом? Із тим, хто вбив твого батька, а тебе продав у рабство?
— Він не вбивав батька. Я цього певен, — «принаймні на три чверті певен». — Це Одем убив твоїх чоловіка й сина, власних брата й небожа. Ми мусимо хапатися за тих союзників, яких приносить вітер.
— Яка Ґормова ціна?
Ярві зволожив язиком пересохлі губи. Слід було здогадатися, що від Золотої Королеви не сховається жодна деталь угоди.
— Я стану перед ним навколішки і буду його васалом.