Ярві страшенно хотів узяти її за руку, але не міг дозволити собі слабкості. Нізащо. Він дав клятву, і йому потрібна допомога товаришів. Йому потрібен Джауд. Потрібна Сумаель.
— Як щодо тебе, Рульфе? — запитав він.
Тровенландець поцмокав, старанно скрутив язик трубочкою і вправно плюнув у вікно.
— Коли пекар іде в бій, що лишається робити воїнові? — Його широке обличчя перетнув усміх. — Мій лук до твоїх послуг.
Сумаель опустила руку і втупилась у підлогу. Її пошрамовані губи скривилися.
— Коли керує Мати Війна, хто може їй опиратися?
— Ніхто, — просто відказав Ніхто.
Угода з Матір'ю Війною
Голубник, як і раніше, розміщувався на вершечку однієї з найвищих цитадельних веж, стіни якої досі були вздовж і впоперек посмуговані багатовіковими патьоками пташиного посліду. Як і раніше, досередини крізь численні вікна вдирався пронизливо-холодний вітер. Ба навіть пронизливіший і холодніший, ніж зазвичай.
— Хай їй біс, цій холоднечі, — пробурмотів Ярві.
Сумаель, підібгавши губи, не відривала очей від далекогляда.
— Хіба ти ніколи не мерзнув сильніше?
— Ти знаєш, що мерзнув.
Вони обоє мерзли… там, серед лютих снігів. Але тоді між ними була немовби іскорка, що зігрівала Ярві. А тепер він загасив її цілком і повністю.
— Вибач, — чи то перепросив, чи то ображено буркнув він. Сумаель мовчала, і його несамохіть понесло далі. — За те, що мати сказала тобі… за те, що я попросив Джауда лишитися… за те, що не…
Її жовна напнулися.
— Король не повинен ні перед ким вибачатися.
Ярві скривився від цих слів.
— Я той самий, яким був, коли спав поруч із тобою на «Південному вітрі». Коли брів поруч із тобою через сніги. Той самий…
— Невже? — Сумаель нарешті глянула на нього, але очі її були холодними. — Там, за пагорбом. — Вона передала йому далекогляд. — Дим.
— Дим, — прорипів один з голубів. — Дим.
Дівчина підозріло зиркнула на птаха. З кліток, облаштованих уздовж стін, незмигними очима на неї у відповідь дивилися голуби. Не дивився лише бронзовокрилий орел, велетенський і величний, що, либонь, прилетів від праматері Вексен із черговою пропозицією — чи то пак вимогою — шлюбу. Птах гордовито чистив пір’я і навіть не думав поглянути вниз на людей.
— Дим, дим, дим…
— Ти можеш заткнути їх? — запитала Сумаель.
— Птахи лише повторюють уривки повідомлень, яких їх навчили, — пояснив Ярві. — Не турбуйся. Вони не розуміють, що кажуть.
Однак, дивлячись на спрямовані на нього, як одне, десятки очей, на голівки, схилені набік з уважним виразом, він укотре мимоволі замислився, чи часом птахи не розуміють більше, ніж він сам. Ярві обернувся до вікна й, приклавши далекогляд до ока, побачив звоїсту нитку диму, що соталася в небо.
— Там садиба.
Власник її був на похороні короля Утріка, а потім разом з іншими жалібниками тиснув руку юному наступникові. Ярві волів не думати, чи застав Ґром-ґіль-Ґорм його вдома, коли навідався з візитом. І якщо не застав, то хто тоді зустрів ванстерців і що сталося з цими людьми потім…
«Мудрий міністр шукає менше зло заради вищого блага», — завжди казала мати Ґундрінг. Мудрому королеві, мабуть, теж слід керуватися цим правилом.
Ярві рвучко відвів далекогляд від запаленого хутора й оглянув нерівний обрій. Побачив, як на сонці зблиснула сталь.
— Військо.
Надходячи північною дорогою, воно широким струменем виливалося з міжгір’я. Здалеку здавалося, що цей потік суне повільно, наче меляса взимку, і Ярві усвідомив, що кусає губу, подумки кваплячи ванстерців.
— Король Ґеттландії не може дочекатися, коли ванстерське військо нападе на Торлбю, — пробурмотів він собі під ніс.
— Боги часом готують нам дивні страви, — кинула Сумаель.
Ярві підвів очі догори. Зі склепінчастої стелі лущилася фарба, якою там були намальовані боги у пташиних подобах. Той-Хто-Приносить- Звістку. Та-Хто-Колише-Гіллям. Та-Хто-Сказала-Перше-Слово-і- Скаже-Останнє. Посередині, з червоними крилами, щирилася кривавим посміхом Мати Війна.
— Знаю, я рідко молився тобі, — прошепотів Ярві до її образу. — Батько Мир завжди був мені ближчий. Але сьогодні я прошу тебе: даруй мені перемогу. Поверни мені Чорний престол. Ти випробувала мене, і я готовий. Я вже не той дурник, яким був колись, не легкодух і не дитя. Я — законний король Ґеттландії.
Один із голубів вибрав саме цю мить, щоб нагидити на підлогу біля Ярві. Це така відповідь Матері Війни?
Ярві скреготнув зубами.