— Король рушає, — повідомила Сумаель, що втиснулась у тінь біля іншого вікна.
Поплескуючи чоловіків по плечах, Одем прямував крізь ряди бувалих воїнів до виходу. За ним ішли мечоносець, щитоносець і прапороносці.
— Час іще не наспів, — упівголоса мовив Ніхто.
— Сам бачу! — просичав Ярві.
Тупіт чобіт не припинявся, військо виходило з цитаделі, але на подвір’ї досі лишалося занадто багато воїнів.
Невже він пройшов через усе це, зазнав стількох страждань, приніс стільки жертв, щоб Одем останньої миті зірвався з гачка? Ярві нервово смикав куксу, відчуваючи, як піт виступає навіть на кінчиках пальців.
— Витягувати? — гукнув Джауд.
— Ще ні! — писнув Ярві, нажаханий, що їх почують крізь оглядові отвори. — Ще ні!
Одем простував далі. Ось-ось він увійде в прохід і зникне з поля зору. Ярві здійняв руку, щоб подати Джаудові знак, і приготувався опустити її, а разом із нею — і всю ваготу Ревучої брами.
Навіть якщо це занапастить їх усіх.
— Мій королю! — На сходах Зали Богів стояла Лайтлін. За нею з одного боку височів Гурік, з другого — похилилася на патерицю мати Ґундрінг. — Брате!
Дядько спинився, насупившись, і обернувся.
— Одеме! Прошу тебе на кілька слів!
Ярві не наважувався дихати, боячись якось порушити хитку рівновагу тої хвилини. Час тягнувся нестерпно повільно. Одем глянув на ворота, потім на Лайтлін і, вилаявшись, попрямував до неї. Найближчий почет із брязкотом рушив за ним.
— Зачекай! — просичав Ярві, і Джауд із широко розплющеними очима розтиснув пальці, зціплені на срібному штифті.
Ярві обернувся до вікна й напружив слух, відчуваючи, як холодний вітерець цілує його вкрите плівкою поту обличчя, але так і не почув, про що мовилося на сходах Зали Богів. Мати опустилася навколішки перед Одемом, притисла руки до грудей і покірно схилила голову. Може, смиренно прохала вибачення за впертість і за невдячність, яку виявила братові чоловіка й самому Верховному королеві. Може, клялася коритися й благала дарувати їй прощення. Потім вона взяла обіруч Одемову долоню й притисла її до губ. У Ярві на шкірі виступили сироти.
Дядько кинув погляд на мати Ґундрінг і злегка кивнув. Міністерка глянула на нього у відповідь і ледь-ледь стенула плечима. Відтак Одем торкнувся щоки Лайтлін і рушив до виходу, оточений жвавою зграйкою слуг і особистих охоронців.
Остання струминка воїнів, що ступали за своїми побратимами, витікала з цитаделі. На подвір’ї лишилося десятки три, не більше. Мати плеснула в долоні й звела погляд до вікон надбрамної кімнати, і Ярві навіть здалося, що їхні погляди зустрілися.
— Дякую, мамо, — прошепотів він і знову підняв суху руку.
Знову він спостерігав, як Одем наближається до виходу. Однак цього разу боги не ламали всі його плани, цього разу вони давали йому нагоду.
— Чекай, — шепотів він, відчуваючи, як гаряче дихання лоскоче губи.
— Чекай.
Нарешті настав цей день. Настав цей час.
— Чекай.
Настала ця мить.
— Давай!
Він рубонув каліченою рукою, і, хоч яка слабосила, вона — завдяки винахідливості шести міністрів давноминулих часів — упала разом із тягарем цілої гори. Джауд висмикнув штифт, трибки завертілися, задзижчали, ланцюг різко напнувся, і враз усі зрозуміли, звідки взялася така назва. Пролунав вереск, немовби з пекла вихопилися всі мертві; порив вітру віджбурнув Ярві до стіни, зірвавши з його голови шолом; і Ревуча брама ринула вниз.
Вона впала додолу з гуркотом, що струсонув цитадель аж до поритих ельфійськими тунелями підвалин, і завалила вхід такою масою металу, зрушити з місця яку було б над силу й самому Батькові Землі.
Підлога загойдалася, нахилилась, і Ярві на якусь мить здалося, що надбрамна кімната завалюється від цього жахливого удару.
Намагаючись витрусити памороки з голови і дзвін із вух, він підповз до оглядового отвору в підлозі й припав до нього. Прохід унизу був забитий найближчими Одемовими прибічниками. Деякі хиталися, обхопивши руками голови. Деякі незграбно намагалися видобути зброю. Деякі згромадилися під брамою і безгучно щось кричали, безгучно й безглуздо гатили кулаками по мідних, спотворених диким ревом обличчях. Посеред усього цього рейваху стояв лжекороль і дивився вгору. Його очі зустрілися з очима Ярві, і Одемове лице сполотніло, немовби він уздрів демона, що продерся крізь Останні Двері назад у цей світ.
Ярві всміхнувся.
А тоді відчув, як хтось схопив його за плече.
Ніхто тягнув його і щось горлав просто в обличчя. Ярві бачив крізь проріз у шоломі, як рухаються його губи, але чув тільки нерозбірливе белькотіння.