Він підвівся — підлога поступово вирівнювалася — і звивистими сходами кинувся за товаришем униз, затинаючись і наштовхуючись на стіни. Ззаду напирали найманці. Ніхто розчахнув двері. У темряві утворився яскравий арковий прохід, і вони вискочили на подвір’я.
Останні двері
На подвір’ї панував хаос.
Здіймалась і опускалася зброя, летіли навсібіч тріски, сталь стиналась зі сталлю, мерехтіли вищирені обличчя, повітря розтинали стріли, падали тіла. І все це відбувалося без жодного звуку, немов у якому сні.
Як і задумано, материні найманці висипали з криївок, зненацька напали на Одемових вояків, посікли їх, ошелешених, на місці й погнали подвір’ям, лишаючи за собою закривавлені тіла.
Однак ті, хто витримав першу атаку, стали чинити запеклий опір, і битва розпалася на окремі люті сутички на смерть. У миготливій тиші Ярві побачив, як шендка ножем б’є супротивника, тимчасом як той лупить її обіддям щита по обличчю, лишаючи жахливі рани.
Як і задумано, Рульф із лучниками сипонули з дахів стрілами, що безгучно злинули в повітря й безгучно ввігналися в щити Одемових особистих охоронців, які щільним колом оточили свого короля. Одному стріла влучила в щоку, але чоловік, здавалося, навіть не зауважив цього, і далі вказуючи мечем на Залу Богів, і далі горлаючи безгучні слова. Інший упав додолу, хапаючись за бік, у якому стирчала стріла, і за ногу воїна біля себе. Той відкопнув його руку, поступцем посуваючись до Зали Богів. Ярві знав їх обох. Уславлені воїни, що колись стояли на варті біля королівських покоїв.
«Битва всіх перетворює на тварин», — пригадав Ярві батькові слова, дивлячись, як головоріз із тавром «вівцекрад» на щоці рубає безборонного раба, а в того з рук випадає глек із водою і розбивається об стіну.
Невже він задумував саме це? Невже про це молився?
Це він розчинив двері навстіж і запросив Мати Війну до себе в гості. І тепер Ярві не міг цього зупинити. Ніхто не міг. Зостатися живим у цій бійні вже було нелегким завданням.
Він побачив, як Ніхто підтинає ноги одному воїнові, рубає по спині другого, що обернувся тікати, і штовхає щитом третього так сильно, що той, поточившись назад, налітає на низьку цямрину і зникає в глибокому колодязі.
Оглушений і остовпілий, Ярві витягнув із піхов меча Шадікширрам. Адже саме так чинять чоловіки в битві, хіба ні? Святі боги, яким же важким зненацька видався йому меч! Найманці, які пробігали повз нього, поспішаючи долучитися до цього шаленства, штовхали його, але Ярві неначе вріс у землю.
Він побачив відчинені двері храму й Одемових охоронців, що, пригнувшись за щитами, наїжаченими стрілами, згуртувалися біля входу, супроводжуючи лжекороля до темного нутра Зали Богів.
Ярві вказав на них мечем і закричав:
— Там!
Глухота поволі відступала. Принаймні він почув важкий тупіт за спиною і встиг обернутися.
Однак більше нічого вдіяти він не встиг.
Сталь зітнулась зі сталлю, і меч викрутився в його руці, трохи-трохи не випавши з неї. Перед очима промайнуло пошрамоване Гурікове обличчя, почулося його глухе гарчання, і щит велетня ударив Ярві в груди з такою силою, що його збило з ніг і відкинуло на два кроки. Стогнучи, він упав навзнак.
Гурікові очі метнулись убік, він крутнувся й відбив щитом удар сокири. У повітря полетіли тріски. Джауд, немов божевільний дроворуб, з ревінням наскочив знову, рубаючи навідліг. Ґеттландець відступив, блокував другий удар. Третій виявився невдалим, і Гурік до нього був уже готовий. Напівприсівши, він відбив убік важке лезо, що розминулося з його плечем на ширину долоні й глухо ввігналося в дерен. Джауд за інерцією поточився вперед, і Гурік ударив ободом щита йому в голову, а тоді, коротко рубонувши мечем, вибив сокиру з рук.
Схоже, пекар — не рівня в бою Обраному Щиту королеви, хоч би якою хорошою людиною він не був.
Гурікові вищирені зуби блимнули білим у чорній бороді. Клинок палахнув і ввійшов Джаудові між ребра аж по руків’я.
— Ні! — прохрипів Ярві, силкуючись підвестися. На жаль, самого бажання іноді буває недосить.
Південець упав навколішки, обличчя його зібгалося від болю. Гурік поставив величезну ногу йому на плече й висмикув меч. Потім, пхнувши ногою, повалив Джауда на спину та обернувся до Ярві.
— Закінчíмо те, що ми почали в Амвенді.
Він ступив уперед, здійнявши червоний від крові меч. Ярві хотів би зустріти Смерть із посмішкою на обличчі, але коли перед тобою зяють Останні Двері, сміливість зраджує майже всіх, навіть королів. Насамперед королів, мабуть. Ярві відповз назад, здійнявши перед собою суху руку, наче вона могла відбити клинок.