Статуї Великих Богів уважно дивилися згори, немовби чекали на рішення. Якусь хвилю Ярві переводив погляд з одного кам’яного обличчя на інше, а тоді глибоко вдихнув. Мати Ґундрінг завжди казала, що його торкнувся Батько Мир, і Ярві знав, що вона мала рацію.
Він ніколи насправді не прагнув Чорного престолу. То навіщо ж битися за нього? Навіщо помирати за нього? Щоб Ґеттландія отримала пів короля?
Ярві розтиснув пальці й випустив меч Шадікширрам. Той із брязкотом упав на залиту кров’ю підлогу.
— Мені досить помсти. Чорний престол — твій, — мовив він, поволі опустився навколішки перед Утілем і схилив голову. — Мій королю.
Провина
Вільно тримаючи величезну ліву долоню на навершнику величезного меча, до Зали Богів гордовито ввійшов Ґром-ґіль-Ґорм, король Ванстерландії, найкривавіший син Матері Війни, Мечолам і Сиротитель. Його супроводжували міністерка і десять найзагартованіших у битвах воїнів.
Ярві зауважив, що на його широких плечах — нове біле хутро, на грубезному вказівному пальці — нова каблучка з самоцвітом, а тричі обернутий довкола шиї ланцюг став довшим на кілька навершників, що їх Мечолам, без сумніву, забрав собі на згадку в ні в чому невинних людей разом з їхнім життям, коли насолоджувався кривавою прогулянкою Ґеттландією, на яку його запросив сам Ярві.
Та коли Ґорм ступав до домівки свого ворога крізь вкриті порубинами двері, найбільше приголомшувала своїми розмірами його усмішка. Усмішка завойовника, який бачить, що всі його задуми дали плоди, супротивників усіх подолано, а на гральних кісточках випало потрібне число. Усмішка улюбленця богів.
А тоді Ґром-ґіль-Ґорм помітив Ярві, що стояв на тронних сходах між своєю матір’ю і матір’ю Ґундрінг, і усмішка трохи пригасла, а по хвилі зникла зовсім, коли він глянув на Чорний престол і побачив, хто там сидить. Ґорм невпевнено спинився посеред величезної зали, приблизно на тому місці, де Одемова кров досі темніла в стиках між кам’яними плитами. Зусібіч на нього блимали сердитими поглядами ґеттландські вельможі.
Ґорм почухав за вухом і промовив:
— Це не той король, на якого ми сподівалися.
— Багато хто міг би сказати так само, — відповів Ярві. — І попри це, він — законний король. Утіль, мій найстарший дядько, повернувся.
— Утіль, — крізь зуби просичала мати Скер. — Гордий ґеттландець. Не дарма його обличчя здалося мені знайомим.
— Ти могла б і сказати про це, — Ґорм похмуро оглянув зібраних у залі воїнів та їхніх дружин, чиї ключі й пряжки плащів яскраво зблискували в півсутіні, а тоді важко зітхнув. — Я маю неприємне передчуття, що цей король не опуститься переді мною навколішки як васал.
— Я задосить часу провів навколішках, — Утіль підвівся. До грудей він, як завжди, притискав меч, той самий простий меч, який колись підібрав на похиленій палубі «Південного вітру» і який начистив так, що клинок блищав, наче місячне сяйво на поверхні холодного моря. — Коли хтось і має опуститися навколішки, то це ти. Адже ти стоїш на моїй землі, у моїй залі, перед моїм троном.
Ґорм став на п’ятки, утупившись у носаки своїх черевиків.
— Начебто й так. Але в мене завжди погано згиналися коліна. Тому мушу відмовитися.
— Шкода. Можливо, я своїм мечем допоможу тобі їх розрухати, коли влітку навідаюся у Вульсґард.
Ґормове обличчя затвердло.
— О, можу тебе запевнити: кожному ґеттландцеві, що перетне кордон, ми влаштуємо теплу зустріч.
— То навіщо чекати до літа? — Утіль поволі зійшов сходинами і став на найнижчій, щоб його обличчя опинилося приблизно на тому самому рівні, що й Ґормове. — Бийся зі мною зараз.
Кутик Ґормового ока сіпнувся, а тоді затремтіла вся щока. Ярві помітив, як побіліли пошрамовані пальці на руків’ї меча. Ванстерці метали погляди, роззираючись по залі, обличчя ґеттландських воїнів посуворішали ще більше.
— Тобі слід знати, — буркнув король Ванстерландії, — що Мати Війна ще в колисці дихнула на мене, і провіщено, що жодному чоловікові мене не вбити…
— То бийся зі мною, собако! — заревів Утіль, аж луна, вдарившись об стіни, розкотилася по залі.
Усі затамували віддих, немов боялися, що він стане останнім. Ярві подумав, що вони можуть побачити, як сьогодні в Залі Богів накладе головою ще один король. Котрий із цих двох — він не наважився б передбачити.