Мати Скер м’яко поклала тонку руку на Ґормів кулак.
— Боги бережуть того, хто береже себе сам, — прошепотіла вона.
Король Ванстерландії глибоко, поволі вдихнув-видихнув. Плечі його розслабилися, він відірвав пальці від руків’я меча й запустив їх у бороду.
— А цей новий король геть невихований, — пожалівся він.
— Авжеж, — підтвердила мати Скер. — Хіба ти не вчила його тактовності, мати Ґундрінг?
Стара міністерка скинула на них суворим поглядом зі свого місця обік Чорного престолу.
— Вчила. Але хіба тут хтось заслуговує на тактовність?
— Мабуть, вона має на увазі, що ми не заслуговуємо, — сказав Ґорм.
— У мене склалося таке саме враження, — погодилася мати Скер. — Вона теж невихована.
— То так ти виконуєш угоду, королевичу Ярві?
Присутні в залі ґеттландські вельможі, які колись стояли в черзі, щоб поцілувати Ярві руку, тепер мали такий вигляд, ніби з задоволенням стали б у чергу, щоб перерізати йому горлянку. Він стенув плечима.
— Я більше не королевич. І я виконав те, що зміг. Ніхто не міг передбачити такого повороту подій.
— Із подіями завжди так, — підтвердила мати Скер. — Вони ніколи не течуть тим каналом, який ти для них вирив.
— То ти битимешся зі мною чи ні? — запитав Утіль.
— Звідкіля ця жага крові? — Ґорм випнув нижню губу. — Ти в цьому ділі новачок, але згодом дізнаєшся, що король не лише вбиває. Весна — пора Батька Мира, тож ушануймо його, скорімося побажанню Верховного короля в Скекенгаузі, і нехай кулак перетвориться на долоню. А влітку, на сприятливішому для мене полі бою, ти, якщо схочеш, зможеш випробувати силу подиху Матері Війни, — він обернувся й попрямував до виходу. Міністерка і його воїни рушили за ним. — Дякую вам за незабутню гостинність, ґеттландці! Ви ще мене почуєте! — Король Ванстерландії на мить затримався на порозі, величезний чорний силует на тлі сонячного світла. — І того дня голос мій гримітиме громом!
Вони вийшли, і двері Зали Богів зачинилися за ними.
— Можливо, настане час, коли ми пошкодуємо, що не вбили його сьогодні, — пробурмотіла мати Ярві.
— Смерть чекає на кожного, — відказав Утіль, повертаючись із мечем в обіймах на Чорний престол. Він сидів на троні так вільно й невимушено, як ніколи б не вдалося Ярві. — А в нас є інші справи, — такі самі блискучі, як того дня, коли вони вперше зустрілися на палубі «Південного вітру», очі короля відшукали Ярві. — Мій небіж. Колись королевич, потім король, а тепер…
— Ніхто, — сказав той, здіймаючи голову.
На Утілевих губах з’явився ледь помітний сумовитий усміх. На мить крізь суворі риси прозирнув той чоловік, разом із яким Ярві брів через сніги, ділив останню шкоринку хліба й дивився смерті в лице. Лише на мить, а тоді королеве обличчя знову стало гостре, як меч, і тверде, як сокирище.
— Ти уклав угоду з Ґром-ґіль-Ґормом, — промовив король, і по залі прокотився гнівний гомін. «Мудрий король завжди знайде на кого покласти провину», — часто казала мати Ґундрінг. — Ти закликав до Ґеттландії нашого найлютішого ворога палити міста й убивати людей, — важко було щось заперечити, навіть якби Ярві й зміг перекричати чимраз гучніші розлючені вигуки, що лунали в Залі Богів. — Багато хороших людей загинуло. Мати Ґундрінг, яку кару за це вимагає закон?
Міністерка перевела погляд з нового короля на колишнього учня, і Ярві відчув, як материна рука міцно стиснула його плече: вони обоє знали відповідь.
— Смерть, мій королю, — прохрипіла мати Ґундрінг, ще більше згорбившись над патерицею. — Або вигнання, щонайменше.
— Смерть! — звідкілясь із темряви вереснув жіночий голос. Коли різке відлуння стихло, у залі запала кам’яна, могильна тиша.
Ярві вже не раз опинявся перед обличчям Смерті. Уже не раз вона прочиняла перед ним Останні Двері, але він досі відкидав тінь. І хоча почувався не найкраще, коли її холодний подих торкався його, але з часом звикаєш до всього. Нехай серце й гупало в грудях, а в роті з’явився кислий присмак, та цього разу Ярві зустрів її стоячи, а голос його пролунав дзвінко й чисто, коли він вигукнув:
— Я припустився помилки! Багатьох помилок. Я знаю. Але я дав клятву! Я поклявся перед богами. Поклявся сонцем і місяцем. І я не бачив іншого способу, як її дотримати. Як помститися за вбивство батька і брата. Як скинути зрадника Одема з Чорного престолу. Я шкодую через пролиту кров, та завдяки ласці богів… — Ярві здійняв погляд на кам’яні статуї, відтак смиренно опустив очі й розвів руки. — На трон повернувся законний король.