— Ви справді це зробите?
Міністр глянув на неї, здивовано звівши брову.
— А ти з почуттям гумору не товаришуєш, еге ж?
— Коли зустрінешся віч-на-віч зі Смертю, вся охота до жартів зникає, — пробурмотіла вона.
— А саме тоді вона найбільше й потрібна, — озвався кремезний чоловік у літах, що саме порався коло носової линви. Відв’язавши, він закинув її на борт, коли вони надійшли. — Але не турбуйся. Доки ми дістанемося Скекенгауза, Мати Море вмиє тебе стільки разів, що тобі вже набридне.
Цей чоловік був боєць. Шпичка бачила це з того, як він тримався, з його широкого обличчя, гартованого битвами й негодою.
— Боги визнали за потрібне забрати в мене справну лівицю, — Ярві здійняв свою скарлючену клішню й порухав пальцем. — Але натомість вони дали мені Рульфа, — він поплескав каліченою рукою по м’язистому плечі старого. — Хоч іноді було й нелегко, але загалом я задоволений таким обміном.
Рульф здійняв кошлату брову.
— А ти не хочеш почути, що я про це думаю?
— Ні, не хочу, — відказав Ярві, застрибуючи на лодію. Шпичка глянула на сивобородого воїна, стенула плечима й застрибнула теж. — Ласкаво просимо на борт «Південного вітру».
Вона набрала в роті слини й плюнула за борт.
— Щось я не бачу надміру ласкавості.
На скринях-лавицях сиділи чотири десятки похмурих на вигляд веслярів, що неприязно зиркали на неї, і Шпичка напевне знала їхні думки. «Що тут робить це дівчисько?»
— Деякі неприємні речі мають схильність повторюватися, — пробурмотіла вона.
Отець Ярві кивнув.
— Таке життя. Рідко трапляються помилки, яких ти припускаєшся тільки одного разу.
— Можна вас дещо запитати?
— Щось мені підказує, що коли я скажу «ні», ти все одно запитаєш.
— Мабуть, моя натура — це книжка, яку не надто важко прочитати.
— Запитуй тоді.
— Що я тут роблю?
— Отакої! На це запитання протягом століть шукали відповіді святі чоловіки й хитромудрі жінки, але так і не знайшли.
— Спробуй поговорити про це з Бріньйольфом Молитвопрядом, — пробурчав Рульф, відштовхуючись від причалу ратищем списа. — Тобі вуха зав’януть від його балачок про всі ці «чому» й «навіщо».
— А й справді, хто здатен осягнути великий задум богів? — пробурмотів Ярві, замислено вдивляючись ген за обрій, немовби сподівався прочитати відповідь у хмарах. — Однаково, що запитати, куди поділися ельфи.
Молодий міністр і старий воїн ззирнулися й широко всміхнулись один до одного. Така поведінка вочевидь була звична для них.
— Гаразд, — мовила Шпичка. — Я мала на увазі, чому ти привів мене на цей корабель?
— Он воно що! — Ярві обернувся до Рульфа. — Як ти гадаєш, чому замість того, щоб вибрати легкий шлях і каменувати її, я наразив наші життя на загрозу й привів горезвісну вбивцю Шпичку Бату на свій корабель.
Рульф сперся на спис і пошкріб у бороді.
— Не маю ані гадки.
Ярві промовисто поглянув на Шпичку.
— Якщо я не ділюся своїми задумами з власною лівою рукою, чому ти гадаєш, що я розповім їх комусь на кшталт тебе? Від тебе ж смердить!
Шпичка потерла скроні.
— Мені треба сісти.
Рульф по-батьківськи поклав руку їй на плече.
— Я тебе розумію.
Він штовхнув її на найближчу скриню так сильно, що Шпичка, вереснувши, перекинулася через неї і впала на коліна чоловікові, що сидів позаду.
— Ось твоє весло.
РОДИНА
— Ти сьогодні пізно.
Рін мала рацію. Батько Місяць яскраво всміхався, а його діти-зорі мерехтіли на небесному полотні. Коли Бранд, нахилившись, протиснувся крізь низькі дверцята, тісну халупку освітлювали тільки жарини з вогнища.
— Пробач, сестричко.
Горблячись, він пройшов до своєї лави й опустився на неї, протягло охнувши. Відтак стягнув чоботи з утомлених ніг і простягнув розчепірені пальці до тепла.
— У Гарпера того торфу рубати не перерубати, а потім треба було притягнути Старій Фен кілька колод. Сама ж вона їх не поколе, а що сокира в неї тупа, то мені довелося ще точити її, а дорогою назад я зустрів Лема. У його воза зламалася вісь, тож ми допомогли…
— Твоя біда в тому, що ти сприймаєш біду кожного як власну.
— Треба допомагати людям. Може, й вони тобі допоможуть, коли виникне потреба.
— Може, — Рін кивнула на горщик, що стояв на жаровинні. — Твоя вечеря. Тільки боги знають, яких зусиль мені коштувало лишити її тобі.
Нахилившись по горщик, він плеснув її по коліну.
— Нехай вони благословлять тебе за це, сестро.