Шпичка облизала губи.
— Я накоїла забагато дурниць, щоб звинувачувати когось іншого в дурості, а тим паче — короля.
— Але ти б хотіла битися?
Шпичка задерла підборіддя й поглянула королеві просто в очі.
— Це те, для чого я створена.
— Мабуть, твою воїнську гордість шкребе, коли тобою так нехтують.
— Мій батько наказував мені ніколи не впадати в гординю.
— Добра порада.
Маленький королевич заснув. Лайтлін обережно відсунула його від грудей, передала Сафріт і накинула сукню на плече.
— Твій батько, як я розумію, був Обраним Щитом.
— Охороняв Утілеву матір, — стиха докинув Ярві.
— Що з ним сталося? — запитала королева, поки Сафріт колихала королевича і щось лагідно воркотіла до нього.
Шпичка відчула тягар мішечка на грудях і ніяково засовалася.
— Він загинув у герці з Ґром-ґіль-Ґормом.
— Мечолам — грізний воїн. Лютий ворог Ґеттландії. Страшний ворог Ґеттландії. Тепер нам знову доводиться протистояти йому. Колись у мене теж був Обраний Щит.
— Гурік, — мовила Шпичка. — Я бачила, як він бився на тренувальному бойовищі. Він був великий воїн.
— Він зрадив мене, — відказала королева, дивлячись на неї холодними очима. — І мені довелося його вбити.
Шпичка знову нервово ковтнула слину.
— Он як…
— Я довго не могла знайти йому гідної заміни, — запала довга і значлива мовчанка. — Аж донині.
Шпиччині очі зробилися величезними. Вона глянула на Ярві, а тоді знову на королеву.
— Я?
Ярві здійняв калічену руку.
— Ну не я ж.
Серце зненацька загупало, наче молотом.
— Але… я так і не пройшла випроби на воїна. Не склала присяги…
— Ти пройшла значно важчі випроби, — відказала королева, — а єдину присягу Обраний Щит повинен скласти мені.
Шпичка ковзнула зі стільця й упала навколішки перед Лайтлін, цього разу нічого не скинувши у вогнище.
— Які слова я маю промовити, моя королево?
— Ти хоробра, — Лайтлін нахилилася вперед і ледь торкнулася пучками пальців пошрамованої щоки. — Але не дій поспішно.
— Будь обережна з клятвами, які даєш, — мовив отець Ярві.
— Це не лише честь, але й важка ноша. Тобі, можливо, доведеться битися за мене. Можливо, доведеться померти за мене.
— Смерть чекає на кожного, моя королево, — Шпичці не потрібен був час на роздуми. Ще ніколи вона не була така впевнена у своєму рішенні. — Я мріяла про це відтоді, як змогла тримати меча. Я готова. Які слова я маю промовити?
— Отче Ярві!
До кімнати влетів Колл, червоний від хвилювання і геть засапаний.
— Не зараз, Колле…
— Ворона прилетіла!
Він простягнув міністрові жмутик паперу, списаного дрібними знаками.
— Мати Скер нарешті відповіла.
Ярві розгорнув папірець на коліні й швидко пробіг по ньому очима. Шпичка зачудовано спостерігала за ним. Слова, ув’язнені в рядках на такому клаптику, видавалися їй не меншою магією, ніж те, що Скіфр робила в степу.
— Що вона пише? — запитала Лайтлін.
— Ґром-ґіль-Ґорм приймає виклик короля Утіля. Він припинить набіги до дня середліття. Тоді воїни Ванстерландії та Ґеттландії зійдуться в битві біля Амонового Зуба.
Ярві обернув папірець і примружив очі.
— Що ще?
— Мечолам також кидає виклик. Він пропонує королеві Утілю зустрітися на бойовищі й битися сам-на сам.
— Він викликає на герць, — мовила Лайтлін.
— Так, на герць.
— Король заслабкий, щоб битися, — Лайтлін пильно глянула на свого сина. Свого міністра. — Він не встигне одужати.
— Якщо Батько Мир нам сприятиме, до цього не дійде.
— Спіраль подій зарухалася, отче Ярві.
Міністр зіжмакав папірець і кинув у полум’я.
— Так, зарухалася.
— Тоді ми маємо бути готові цього тижня вирушити на північ.
Королева Лайтлін підвелася, висока й непохитна, вродлива і мудра. Стоячи перед нею навколішках, Шпичка подумала, що це та жінка, за якою вона ладна піти будь-куди.
— Навчи її слів клятви.
ГАЛЛЕБЮ
Пройшов дощ і загасив полум’я пожежі. Не лишилося майже нічого. Кілька обвуглених каркасів, кілька хитких кам’яних димоходів — та й по всьому. Решта поселення Галлебю перетворилася на попіл та уламки деревини, утоптані в багнюку. Кілька людей порпалися на згарищі, сподіваючись знайти щось цінне. Знаходили небагато. Невеличкий гурт стояв, похиливши голови, довкола свіжонакиданої землі.
— Це місце, либонь, і в найкращі часи було гнітючим, — пробурмотів Бранд.