— Конче було пертись аж так далеко? — Шпичка кинула на землю мішки з деревним вугіллям, випростала спину й передпліччям обтерла піт із лиця.
— Я не хочу, щоб хтось підгледів мою таємницю. До речі, якщо розкажеш комусь, що я тут роблю, мені доведеться тебе вбити, — Рін кинула Шпичці лопату. — А тепер іди до річки й накопай мені трохи глини.
Шпичка глянула на неї спідлоба і прицмокнула крізь дірку в зубах.
— Я починаю думати, що Скіфр була не така вже й вимоглива.
— Хто така Скіфр?
— Не має значення.
Вона зайшла по пояс у воду — та була така холодна, що, попри літнє тепло, Шпичці аж забило дух, — а тоді взялася відкопувати брили сірої глини з дна й викидати їх із чваканням на берег.
Рін поклала до горщика кілька тьмяних грудок залізної руди, всипала туди жменьку піску й чорний попіл, що лишився від кісточок Шпиччиного батька, докинула дві скляні намистини, а тоді стала обмазувати глиною накривку, щільно закорковуючи вміст.
— А скло навіщо? — запитала Шпичка.
— Щоб витягнути бруд із заліза, — пробурмотіла Рін, не підводячи голови. — Що жаркіше розтопимо горно, то чистішою буде сталь і міцнішим меч.
— Звідки ти дізналася це все?
— Вчилася у ковалині на ім’я Ґаден. Дивилася, як працюють інші ковалі. Спілкувалася з торговцями, що пливуть сюди Дивною з півдня, — Рін постукала пальцем по скроні, після чого там лишилася плямка глини. — Решту додумала сама.
— А ти кмітлива дівчинка, еге ж?
— У тому, що стосується сталі, — так, — ковалиня обережно поставила обмазаний глиною горщик посеред кам’яного кола. — Лізь знов у воду.
Шпичка, тремтячи від холоду, побрьохала назад у річку, а Рін тим часом узялася будувати горно. Вона закидала горщик вугіллям, потім обклала камінням, скріплюючи його глиною. Вийшла споруда заввишки до грудей, схожа на склепінчасту піч для випікання хліба, з продухвиною внизу.
— Допоможи мені зашпарувати це, — Рін брала глину пригорщами й товстим шаром розмащувала по зовнішній поверхні горна. Шпичка взялася робити те саме. — Як воно? Бути Обраним Щитом?
— Я мріяла про це все своє життя, — відказала Шпичка, надуваючи від гордості. — І я нікому так сильно не хотіла б служити, як королеві Лайтлін.
Рін кивнула.
— Її недарма називають Золотою королевою.
— Для мене це велика честь.
— Не сумніваюся. Але як воно? Що ти робиш?
Шпичка понурилася.
— Наразі нуджуся. Відтоді як я склала присягу, здебільшого тільки стою в конторі й грізно зиркаю на купців, які приходять прохати в королеви ласки. Вони балакають наче якоюсь чужоземною мовою — нічого не втямлю.
— Гадаєш, припустилася помилки? — запитала Рін, набираючи ще одну пригорщу сірої кваші.
— Ні, — відрубала Шпичка. Якусь хвилю вона мовчки заліплювала шпари глиною. Нарешті промовила: — Може, й так. Мені не первина помилятися.
— А ти геть не така сильна й упевнена, як здається. Ти тільки вдаєш, чи не так?
Шпичка глибоко зітхнула.
— А хто з нас не вдає?
Рін злегка подула, жарини на лопаті засичали й заяскріли червоним. Ковалиня лягла на живіт і крізь отвір всунула їх глибоко в горно. Відтак узялася щосили дмухати, раз по раз роздуваючи щоки. Нарешті вона звелася навпочіпки і стала дивитися, як вогонь огортає вугілля й помаранчевими відблисками палахкотить всередині.
— То що там у вас із Брандом? — запитала вона.
Шпичка знала, що рано чи пізно ця тема зрине, але простіше від цього їй не стало.
— Не знаю.
— Хіба це таке складне запитання?
— Я б не сказала, що дуже легке.
— То ти його кинула?
— Ні, — Шпичка сама здивувалася тому, як твердо прозвучала її відповідь.
— Він сказав, що кидає тебе?
— Нам обом відомо, що Бранд не надто балакучий. Але я б не здивувалася, якби він мене кинув. Я — не зовсім те, про що мріють чоловіки, еге ж?
Рін якусь хвилю пильно дивилася на неї.
— Думаю, різні чоловіки мріють про різне. Так само як і різні жінки.
— Але ж він утік за першої-ліпшої нагоди, хіба ні?
— Бранд віддавна прагнув бути воїном. Ще одної нагоди може й не трапитися.
— Угу, — вона глибоко зітхнула. — Я гадала, все стане простіше після… ну, ти розумієш…
— Але не стало?
Шпичка пошкребла стрижений бік голови, намацала серед щетини безволосий шрам.
— Ні, не стало. Я не знаю, що в біса між нами відбувається, Рін. Хотіла б, але не знаю. Я ніколи не була зугарна ні до чого, крім бійки.
— Не поспішай із висновками. Може, ти відкриєш у себе хист до роботи з ковальським міхом.
Рін поклала піддувало перед отвором.