У піснях Обраний Щит боронить королеву від убивць, лізе в пащу до ворога, щоб принести таємні й украй важливі вісті, або б’ється на герцях, від яких залежать долі народів. Мабуть, Шпичка мала би вже знати, що до пісень не варто ставитися надто серйозно.
Вона почувалася загубленою серед полчища слуг і рабів, що постійно змінювали одне одного й тяглися за Золотою королевою, як хвіст за кометою, діймаючи її тисячами запитань, на які вона завжди мала відповіді, навіть якщо саме тої миті годувала грудьми наступника трону. Нехай на Чорному престолі й сидів король Утіль, але після кількох днів у товаристві Лайтлін Шпичка не мала сумнівів, хто насправді править Ґеттландією.
У їхніх стосунках не було навіть натяку на панібратство, як із Віаліною. Жодних тобі щирих розмов чи вимог називати її на ім’я. Більш ніж удвічі старша за Шпичку, Лайтлін була дружина й мати, незрівнянна знавчиня купецької справи, господиня великого двору, однаковою мірою вродлива, хитромудра і незворушна. Вона була така — а може, і краща, — якою мала би бути кожна жінка. Якою ніколи не стати Шпичці.
— Дякую, — промуркотіла Лайтлін, приймаючи допомогу, і граційно — як і все, що вона робила, — ковзнула з сідла.
— Моє єдине бажання — служити вам.
Королева не відпустила її руки.
— Ні. Ти народилася не для того, щоб стояти обік мене на нудних нарадах або лічити монети. Ти прагнеш битви.
Шпичка натужно ковтнула слину.
— Лише дайте мені нагоду.
— Невдовзі ти її матимеш, — Лайтлін нахилилася до неї і стиснула міцніше їй руку. — Клятва вірності працює в обидва боки. Одного разу я про це забула, але більше не забуду ніколи. Нам із тобою, тобі й мені, належить здійснити великі справи. Справи, про які будуть складати пісні.
— Мій королю? — пролунав голос отця Ярві, різкий від тривоги.
Утіль мало не впав, злазячи з коня, і тепер стояв, похилившись на свого міністра, сірий, як примара. Груди, до яких він притискав оголеного меча, важко здіймалися.
— Поговоримо пізніше, — мовила Лайтлін, пускаючи Шпиччину руку.
— Колле, закип’яти воду! — крикнув отець Ярві. — Сафріт, принеси мої трави!
— Я бачив, як цей чоловік пройшов через сніги багато миль і жодного разу не спіткнувся, — сказав Рульф, підходячи до Шпички й складаючи руки на грудях. — Король занедужав.
— Так, занедужав, — відказала Шпичка, спостерігаючи, як Утіль плентається до свого шатра, повиснувши на плечах у міністра. — Та ще й тоді, коли надходить велика битва. Невдача та й годі.
— Отець Ярві не вірить в удачу.
— А я не вірю в стерничих, але вони все одно не дають мені спокою.
Рульф реготнув і запитав:
— Як мається твоя мати?
Шпичка похмуро скосувала на нього очима.
— Як завжди, незадоволена моїм вибором.
— Далі сваритеся, аж іскри летять?
— Коли ти вже запитав, то ні. І близько так не сваримося, як раніше.
— Он як? Хтось із вас, мабуть, трохи подорослішав.
Шпичка глянула на нього з прижмурцем.
— Мабуть, когось із нас, мудрий старий воїн навчив цінувати сім’ю.
— Усім би так пощастило, — Рульф упнув погляд у землю й пошкріб у бороді. — Я оце думав… може, мені варто навідатися до неї з візитом.
— Ти питаєш у мене дозволу?
— Ні. Але я все одно хотів би його мати.
Шпичка безпорадно стенула плечима.
— Не мені ставати між двома юними закоханими.
— І не мені, — Рульф кинув промовистий погляд повз неї. — А тому піду собі по своїх справах…
Вона обернулася: до неї прямував Бранд.
Шпичка мала надію побачити його тут, але побачивши, відчула, що нервує. Вона немовби вперше виходила на поєдинок, і противником її був Бранд. Вони ж мали б уже бути близькими одне з одним, хіба ні? Але раптом вона усвідомила, що гадки не має, як себе поводити з ним. Жартівливо скалозубити, як два товариші по веслу між собою? Манірно м’ятися, як панночка перед залицяльником? Холодно величатися, як королева Лайтлін із боржником? Чи неквапливо придивлятися, як спритний гравець у кості, що не виявляє своїх таємниць?
Що ближче він підходив до неї, то більше Шпичці здавалося, ніби вона знову ступає, на замерзле озеро, лід тріщить під її ногами, і невідомо, чим завершиться наступний крок.
— Шпичко, — сказав він, дивлячись їй просто в очі.
— Бранде, — вона не відвела погляду.