Тож коли Шпичка глянула на нього, Бранд кивнув їй у відповідь і щосили спробував показати їй власне хоробре обличчя. Бодай це він міг зробити. Це, та ще шліфувати меча й молитися.
— Вона готова? — стиха запитав отець Ярві.
— Це Шпичка. Вона завжди готова. Хай що б там собі не думали ці придурки.
Воїни почали сходитися з першим проблиском світла й тепер уже цілою юрбою тиснулися поміж наметами, шепотілися й зазирали через плечі один одного. Майстер Гуннан стояв у перших рядах. Мабуть, якби він насупився ще бодай на дрібку сильніше, шкіра на його зморщеному чолі тріснула б. Бранд бачив збентеженість і невдоволення на обличчях. Якесь дівчисько битиметься за честь Ґеттландії, тимчасом як вони, присяжні воїни, змушені стояти без діла! Дівчисько, яке не пройшло випроби і яке звинуватили в убивстві. Дівчисько, яке б’ється без броні й щита.
Утім, Шпичці на їхню думку, схоже, було начхати. Вона підвелася, широко розкинула руки й зігнула-розігнула пальці, висока й струнка, схожа на павука. Вона скидалася на Скіфр, але була вища, плечистіша й сильніша. Зціпивши щелепи й примруживши очі, вона пильно дивилася на долину.
Королева Лайтлін поклала руку їй на плече.
— Нехай буде з тобою Мати Війна, мій Обраний Щите.
— Вона завжди зі мною, моя королево, — відказала Шпичка.
— Час надходить, — отець Ярві налив трохи свого варива в чашку й простягнув справною рукою. — Випий це.
Шпичка понюхала й відсахнулася.
— Смердить гидко!
— Як і всі найкращі зілля. Воно загострить твої відчуття, додасть швидкості й притлумить біль.
— Хіба це не шахрайство?
— Мати Ісріун так само застосує всі хитрощі, які тільки зможе вигадати, — Ярві знову простягнув їй чашку, від якої здіймалася пара. — Головне — перемога. Усе решта — порох.
Шпичка затиснула носа, випила все і сплюнула з огидою.
До неї підійшов Рульф, тримаючи щит як тацю. На ньому лежали два щойно нагострені ножі.
— Ти впевнена, що не хочеш одягати кольчуги?
Шпичка похитала головою.
— Швидкість буде моїм найкращим обладунком і моєю найкращою зброєю. Швидкість, несподіванка й агресія. Але ножі теж можуть стати в пригоді.
Вона взяла два клинки й заховала їх у піхви: один — на грудях, другий — при боці.
— Візьми ще один, на щастя.
Бранд простягнув їй кинджал, якого йому викувала Рін. Той, що був із ним протягом усієї подорожі Дивною і Денною. Той, що врятував йому життя під час битви в степу.
— Я берегтиму його, — Шпичка засунула кинджал за пояс позаду.
— Нехай краще він збереже тебе, — стиха відказав Бранд.
— Багато в тебе клинків, — мовив отець Ярві.
— Одного разу мене заскочили без жодного, і мені це не надто сподобалося, — відповіла Шпичка. — Принаймні я загину не через те, що не буде чим штрикнути у відповідь.
— Ти не загинеш, — Бранд доклав усіх зусиль, щоб у голосі не чути було жодних сумнівів, хоча серце йому розривалося від них. — Ти вб’єш цього сучого сина.
— Ага, — вона нахилилася до нього. — Я почуваюся так, наче мої нутрощі зараз випадуть через дупу.
— З твого вигляду й не скажеш.
— Страх змушує бути обережнішою, — пробурмотіла вона, стискаючи й розтискаючи кулаки. — Страх допомагає вижити.
— Саме так.
— Шкода, що Скіфр немає тут.
— Вона вже не навчила б тебе нічого нового.
— Так, але дрібка тої ельфійської магії не завадила б. Про всяк випадок.
— Щоб забрати в тебе всю славу? Оце вже ні! — Бранд показав їй обидва боки клинка. Лезо, яке він шліфував від світання, сяяло морозяним блиском. — Тільки не вагайся.
— У жодному разі, — відказала вона, просовуючи меч у застібку при боці, і простягнула руку по топірець. — А чому ти завагався? Тоді на березі?
Бранд повернувся думками назад через увесь цей довгий і дивний рік до того дня, коли вони тренувалися на піщаному березі моря.
— Я думав про те, щоб учинити добре, — він крутнув топірцем, зблиснула сталь, покарбована літерами п’ятьох мов. — Розглядав той випадок з обох боків. Такий уже я дурень.
— Ти переміг би мене, якби не завагався.