Тонка шия Ісріун затріпотіла, коли міністерка нервово ковтнула слину.
— Якщо ти мене вб’єш, буде війна.
— О так, війна буде. Мати Ворон уже розгортає свої крила, дівчинко, — Ґром-ґіль-Ґорм поволі здійняв кинджал, якого викувала Рін, і очі Ісріун прикипіли до блискучого вістря. — Її пір’я — це мечі. Чуєш, як вони дзвенять? — його обличчя розтягнулося в усмішці. — Але мені немає потреби вбивати тебе, — він відкинув ножа, і той ковзнув по траві до Шпички, яка блювала, стоячи рачки. — Урешті-решт, навіщо вбивати те, що можна продати, чи не так, мати Скер?
На обличчі колишньої — а тепер уже й нинішньої — Ґормової міністерки з’явилася посмішка, холодна, як зимове море.
— Заберіть цю змію і надіньте на неї нашийника.
— Ви за це заплатите! — заверещала Ісріун, дико водячи очима. — Вам це так не минеться!
Але Ґормові воїни вже волочили її вгору східним узгір’ям.
Мечолам обернувся до ґеттландців. Із пальців пораненої руки на землю скрапувала кров.
— Твоя пропозиція укласти союз іще чинна, Лайтлін?
— Коли Ванстерландія і Ґеттландія об’єднаються, для нас не буде нічого неможливого, — вигукнула у відповідь Золота королева.
— Тоді я згоден.
Вражене зітхання прокотилося над долиною, мовби доти всі тамували віддих і раптом випустили повітря з легень.
Бранд випручався з ослаблої Рульфової хватки й кинувся на бойовище.
— Шпичко!
Голос відлунням долинав до неї звідкілясь іздалеку, мовби з протилежного кінця довгого й темного тунелю. Брандів голос. О боги, яка ж вона рада була його чути!
— Із тобою все гаразд?
Сильні руки підтримали її за плече.
— Я впала в гординю, — прохрипіла вона.
У горлі дерло, у роті пекло. Шпичка спробувала звестися на коліна, але була надто квола. У голові запаморочилося, і вона мало не впала, але Бранд підхопив її.
— Але ти лишилася жива.
— Мабуть, — прошепотіла вона, непомалу здивована, коли з яскравої імли повільно випливло Брандове обличчя. О боги, яка ж вона рада була його бачити!
— Мені цього досить.
Він поклав її руку собі на плечі й обережно допоміг підвестися на ноги. Шпичка застогнала. Самотужки вона б не змогла пройти і кроку, але Бранд був дужий. Він не дозволить їй упасти.
— Понести тебе на руках?
— Хороша думка, — Шпичка глянула на узгір’я перед ними, де зібралися ґеттландські воїни, і скривилася. — Але я краще сама. Чому він не вбив мене?
— Мати Ісріун змінила його думку.
Перш ніж вони попленталися схилом до табору, Шпичка озирнулася назад. Посеред бойовища стояв Ґром-ґіль-Ґорм, закривавлений, але так і не переможений. Мати Скер з голкою і ниткою вже поралася біля його пораненої щитової руки. Мечовою він стискав руку королеві Лайтлін, скріплюючи союз між Ґеттландією і Ванстерландією. Закляті вороги стали друзями. Принаймні поки що.
Біля них, склавши руки на грудях, стояв і всміхався отець Ярві.
Хоча всі молилися до Матері Війни, цього дня, як видавалося, головував Батько Мир.
У СВІТЛІ
Бранд іще кілька разів дзвінко вдарив молотом по заготовці й запхав її назад у жариво, здійнявши сніп іскор.
Рін несхвально поклацала язиком.
— Що таке «ніжний дотик» тобі не відомо, правда?
— Для ніжних дотиків тут ти, — Бранд широко всміхнувся до неї. — Я ж потрібен, щоб ти почувалася особливою.
Але сестра дивилася повз нього, на двері.
— У тебе гість.
— Отче Ярві, яка честь, — Бранд відклав молот і передпліччям обтер чоло. — Ти прийшов придбати собі меча?
— Міністр має стояти на боці Батька Мира, — промовив Ярві, заходячи до кузні.
— Але доброму міністру варто знатися і з Матір’ю Війною, — зауважила Рін.
— Мудрі слова. Особливо в нинішні часи.
Бранд важко ковтнув.
— Отже, буде війна?
— Верховному королю потрібен час, щоб зібрати військо. Але так, думаю, війна буде. А втім, війна для того, хто кує мечі, — це можливість добре заробити.
Рін, звівши брови, глянула на Бранда.
— Гадаю, ми б згодилися на бідніше життя, але в мирі. Добре, що хоч король Утіль, як я чула, одужує.
— Сили швидко повертаються до нього, — підтвердив Ярві. — Невдовзі він уже знову мордуватиме своїх воїнів, вправляючись у володінні мечем, викуваним із твоєї доброї сталі.