Брандові нічого більше не спало на думку, окрім як повторити:
— Он як.
— Ти міг би приєднатися до Сафріт і Колла, стати частиною моєї невеличкої родини, — кожне слово було ретельно виважене й вимовлене невипадково. Отець Ярві добре знав, що потрібно запропонувати. — Ти будеш поруч зі мною. Поруч із королевою та її Обраним Щитом. Стерничий міністрового корабля, — Бранд пригадав той день, коли він стояв на кормі біля стерна, команда схвально стукала по веслах, а сонячне проміння блискотіло на водному плесі Денної. — Ти стоятимеш по праву руч від того, хто стоїть по праву руч від короля.
Бранд мовчав, потираючи великими пальцями пучки решти. Авжеж, це була пропозиція, за яку слід хапатися мерщій. Більше такої нагоди могло й не трапитися. І все-таки щось його стримувало.
— Ти хитромудрий чоловік, отче Ярві, а я не славлюся кмітливістю.
— Ти славився б, якби користувався нею. Але мені потрібні твої дужі руки й велике серце.
— Можна тебе дещо запитати?
— Запитати можна. Але спершу добре подумай, чи ти справді хочеш почути відповідь.
— Як давно ти задумав герць Шпички з Ґром-ґіль-Ґормом?
Ярві трохи примружив свої блідо-блакитні очі.
— Міністр має брати до уваги всілякі ймовірності та нагоди. Можливість такого герцю спала мені на думку доволі давно.
— Чи не того дня, коли я заговорив до тебе в Залі Богів?
— Тоді я сказав тобі, що добро для кожної людини різне. Я розглядав імовірність того, що одного дня знайшовся би спосіб виставити проти Ґорма дівчину, яка добре володіє мечем. Такий славетний воїн, як він, не зміг би відмовитися від герцю з жінкою, але водночас боявся б такого двобою. Боявся би більше, ніж двобою з будь-яким чоловіком.
— Невже ти віриш у те пророцтво?
— Я вірю в те, що Ґорм вірить у нього.
— І тому ти наказав Скіфр тренувати Шпичку?
— Почасти. Імператриця Теофора любила всілякі дивовижі, але крім того, їй подобалося дивитися на кровопролиття. Я подумав, що дівчина-войовниця з далекої півночі може пробудити її цікавість, достатню, щоб дати мені змогу зустрітися з імператрицею і піднести свій подарунок. Але Смерть випровадила Теофору крізь Останні Двері швидше, ніж я зміг втілити цей план у життя, — Ярві зітхнув. — Добрий міністр завжди прагне зазирнути в прийдешність, але майбутнє оповите туманом. Події не завжди течуть тим каналом, який ти для них прорив.
— Як у випадку вашої з матір’ю Скер угоди, чи не так?
— Це було ще одне моє сподівання. Ще одна ризикована гра, — отець Ярві відкинувся назад і сперся спиною об стовбур дерева. — Мені потрібен був союз із ванстерцями, але мати Ісріун зруйнувала цей задум. На щастя, вона сама кинула нам виклик на герць, і це було краще, ніж битва.
Голос його був спокійний і холодний, мовби міністр говорив не про знайомих йому людей, а про фігури на шахівниці.
Брандові пересохло в горлі.
— А якби Шпичка загинула, що тоді?
— Тоді ми заспівали б над її курганом сумних пісень, а потім заспівали б і веселих на пошану її славетних діянь, — Ярві мав погляд різника, що дивиться на стадо й оцінює, з якої худобини матиме більший зиск. — Але ми й ванстерці не змарнували б сил, б’ючись між собою. Королева Лайтлін і я впали б ницьма перед праматір’ю Вексен і золотом вимолювали би прощення. Король Утіль одужав би, не зганьбивши себе поразкою. По якомусь часі ми, можливо, знову кинули б кості.
Щось у міністрових словах засіло в Брандовій голові, наче гачок, і не давало йому спокою.
— Ми всі гадали, що король Утіль стоїть уже на порозі Останніх Дверей. Чому ти такий упевнений, що він одужав би?
Ярві завмер на якусь мить із напіврозтуленим ротом, а тоді обачно стулив його. Відтак глянув на двері, з-за яких долинали дзвінкі удари молота Рін, і перевів погляд на Бранда.
— А ти, здається мені, значно кмітливіший, ніж видаєшся.
Бранд почувався так, наче стояв на весняній кризі й бачив, як із-під чобіт розбігаються тріщини, але дороги назад не було, тільки вперед.
— Якщо я стоятиму опліч тебе, то повинен знати правду.
— Колись я тобі сказав, що правда, як і добро, у кожного своя. Моя правда полягає в тому, що король Утіль — це людина з заліза. Залізо міцне, і його можна добре нагострити. Але воно ламається, коли його згинати. А нам іноді потрібно бути гнучкими.
— Утіль нізащо не замирився б із ванстерцями.
— А нам потрібен мир із ванстерцями. Без них ми — самі проти половини світу.