Шпичка потерла скроні. Міністри, схоже, ніколи не говорили навпрямець.
— Якщо вона наш ворог, то чому просто не наказала вбити нас там, коли ми стояли перед нею навколішках?
— Бо прамати Вексен не хоче вбивати своїх дітей. Вона хоче, щоб вони їй корилися. Спершу вона посилає проти нас острів’ян, потім ванстерців. Вона сподівається підштовхнути нас до необачних дій, і король Утіль піймався на її приманку. Праматері треба час, щоб зібрати сили, але це тому, що в неї їх так багато. Коли буде готова, вона вишле проти нас пів світу. Якщо ми збираємося чинити їй опір, нам потрібні союзники.
— Де ж нам їх знайти?
Отець Ярві всміхнувся.
— Серед наших ворогів — де ж іще?
КОЛЬЧУГА МЕРЦЯ
Усі хлопці зібралися на місці.
«Не хлопці, а чоловіки», — усвідомив Бранд. Нехай мало хто серед них мав бороди, але ж вони вже пройшли свої випроби й ось-ось складуть присягу. Коли ж, як не тепер, називатися їм чоловіками?
Вони зібралися востаннє з майстром Гуннаном, що навчав їх, випробовував їх і виковував із них воїнів, як Бранд колись виковував зброю із заліза в кузні Ґаден. Вони зібралися на піщаному березі, де раніше так часто тренувалися, однак цього разу їхні мечі не були дерев’яні.
Вони стояли в новому бойовому спорядженні, очі їм блищали, а дух забивало на саму лише думку, що невдовзі вони вирушать у свій перший морський похід. Залишать позаду Батька Мира й віддадуться всім своїм єством його кровожерній дружині, Матері Війні. Здобудуть славу, а з нею і місце за королівським столом та в піснях воїнів.
І, звісно, повернуться додому багатими.
Декотрі були вбрані так, що вже видавалися справдешніми героями. Цим новобранцям пощастило мати родини, які придбали їм гарні кольчуги, добрі мечі й новеньке лискуче спорядження. Бранд мав лише Рін, хоч і вважав, що йому пощастило з нею більше, ніж він заслуговував. Тож йому довелося позичити кольчугу в Ґаден, навзамін пообіцявши десятину того, з чим повернеться. Кольчугу зняли з мерця. Потьмяніла від ужитку, вона була нашвидкуруч припасована до Брандового розміру, але все одно провисала під пахвами. Проте сокира була добра, надійна й гостра, як бритва, а щит, на який він цілий рік складав гроші й на якому Рін намалювала драконячу голову, на вигляд нічим не поступався будь-якому іншому.
— А чому дракон? — запитав Раук, насмішкувато звівши брову.
Бранд лише розсміявся у відповідь.
— А чому б і ні?
Кпинів цього дурня було замало, щоб зіпсувати Брандові цей день. День, коли він мав вирушити у свій перший похід.
І це був не абиякий похід. Це був найбільший морський похід на пам’яті нині живих. Більший навіть, ніж той набіг, що його король Утрік учинив на Саґенмарк. Бранд зіп’явся навшпиньки, щоб укотре окинути поглядом довжелезну лаву воїнів, що простяглася вздовж берега. Залізо виблискувало на сонці, пасма диму від багать слалися по небу. П’ять тисяч війська, сказав Гуннан. Бранд поглянув на пальці долоні, намагаючись уявити, що кожен — це тисяча воїнів. У голові йому запаморочилося, немовби він глянув униз із високої кручі.
П’ять тисяч! О боги, який великий, мабуть, цей світ!
Серед них були ті, кого спорядили всім потрібним купці або крамарі, а були й обшарпані горяни, що трималися свого гурту. Гордовиті воїни зі срібними руків’ями мечів і брудні бідняки з крем’яними вістрями списів. Досвідчені ветерани, покарбовані шрамами, і новачки, які ще ніколи не проливали крові.
Таке видовище побачиш не часто, тож на схилах перед міськими мурами зібралася половина Торлбю. Матері й батьки, дружини й діти прийшли, щоби провести своїх синів і чоловіків та помолитися за їхнє повернення живими й багатими. Поза сумнівом, тут мала бути й Брандова родина. Себто одна Рін. Він стиснув кулаки й наставив обличчя вітрові.
Вона пишатиметься ним. Він поклявся, що зробить усе для цього.
Загальний настрій більше скидався на той, що панує на весільній учті, ніж на війні. Повітря було виповнене димом, захопленими вигуками, звуками пісень, жартами й суперечками. У юрбі сновигали молитвопряди, за плату промовляючи благословення. Не бракувало й торговців, які брехливо переконували, що всі великі бійці беруть на війну запасний пояс. Вочевидь не тільки воїни прагнули збагатитися на поході короля Утіля.
— За мідяк матимеш щастя в бою, — намовляла жебрачка, що продавала поцілунки на удачу, — а за другий — ще й на погоду. А за третій…