Про такі випадки розповідали легенди. Співали пісні. Одначе навіть Стара Фен, найстаріша людина в Торлбю (а дехто стверджував, що й у всьому світі), не бачила такого за всі незліченні дні свого життя.
Аж донині.
Стільки праці. Стільки знесеної зневаги. Стільки болю. Шпичка здолала їх усі. Вона заплющила очі, відчула, як солоний вітер Матері Моря цілує її спітніле обличчя, і подумала, що батько пишався б нею.
— Я пройшла, — прошепотіла вона.
— Ще ні.
Шпичка ніколи не бачила, щоб майстер Гуннан усміхався. Але такої похмурої міни на його пиці вона досі ще теж не бачила.
— Я вирішую, яку випробу тобі дати. І я вирішую, пройшла ти чи ні.
Він обвів поглядом її однолітків, шістнадцятирічних парубків. Деякі надималися з гордощів, адже свої випроби вже пройшли.
— Раук. Битимешся наступний зі Шпичкою.
Раук здивовано здійняв брови, відтак глянув на Шпичку й стенув плечима.
— Чом би й ні? — сказав він і виступив із гурту своїх товаришів; міцно затягнув щитовий ремінь і підхопив тренувальний меч.
Раук був жорстокий і вмілий боєць. І близько не такий дужий, як Бранд, але значно менш схильний до вагань. А проте Шпичка вже перемагала його і…
— Раук… — повторив Гуннан, водячи вузлуватим пальцем по рядах юнаків, — і Сордаф, і Едвал.
Радісний запал витік зі Шпички, наче помиї з розбитого корита. Серед хлопців здійнявся приглушений гомін, коли Сордаф — дебелий, повільний і позбавлений уяви, але той, хто виб’є весь дух із поваленого противника, — важко ступив на пісок, грубими пальцями застьобуючи кольчугу.
Едвал — швидкий і вузькоплечий хлопчина з кучмою каштанових кучерів — не рушив із місця відразу. Шпичка завжди вважала його чи не найкращим з усіх.
— Майстре Гуннане, але ж нас троє…
— Якщо хочеш узяти участь у королівському поході, — відказав Гуннан, — роби як наказано.
Вони всі хотіли. Майже так само, як Шпичка. Едвал похмуро роззирнувся довкола, але його ніхто не підтримав. Він неохоче протиснувся поміж товаришів і взяв собі дерев’яного меча.
— Це нечесно.
Шпичка звикла робити хоробре обличчя, хоч яким скрутним не було її становище, але цього разу голос зрадив її і прозвучав розпачливим беканням безпомічного ягняти, якого женуть під ніж різника.
Гуннан зневажливо пирхнув у відповідь.
— Цей тренувальний майданчик — це поле битви, дівчино, а в битві немає місця чесності. Вважай це моєю останньою наукою тобі.
Хтось захихотів. Мабуть, ті, хто раз по раз ганьбився, дістаючи від неї прочуханки. Бранд, притискаючи руку до скривавленого рота, дивився на те, що діється, крізь пасма волосся, які впали йому на обличчя. Решта втупила очі в землю. Вони всі знали, що це нечесно. І їм було байдуже.
Шпичка випнула підборіддя й пальцями щитової руки міцно стиснула мішечок, який висів у неї на шиї. Вона була одна проти всього світу довше, ніж пам’ятала себе. Природжена бійчиня, вона дасть їм бій, який вони не скоро забудуть.
Раук коротко кивнув Сордафу й Едвалу, і вони почали розходитися, маючи на меті оточити її. Може, це й непогано. Якщо атакувати стрімко, можна відразу вивести з бою когось одного, і тоді вона матиме бодай крихітний шанс проти решти двох.
Шпичка подивилася в очі кожному по черзі, намагаючись збагнути їхні наміри. Едвал рухається неохоче, тримаючись позаду. Сордаф насторожений, затуляється щитом. Раук хизується перед глядачами, помахує мечем.
Їй закортіло стерти посмішечку з його обличчя. Забарвити її червоним та й квит.
Раукова посмішка перекосилася, коли Шпичка пустила бойовий клич. Перший її удар він відбив щитом, відступив, відбив другий. Тріски полетіли навсібіч. Вона ошукала його, глянувши вгору, а коли він підняв щит, останньої миті повела меч униз і рубонула по стегну. Раук завив і крутнувся, обернувшись до Шпички потилицею. Вона вже здіймала меча, щоб ударити знову, аж тут краєм ока помітила якийсь рух, а тоді пролунав неприємний хрускіт.
Шпичка навіть не усвідомила, що падає. Аж раптом пісок боляче тернув їй по спині — й ось вона вже лежить на спині й безглуздо витріщається в небо.
Таке трапляється, коли атакуєш одного й забуваєш про решту двох.
Угорі, кружляючи, кигикали мартини.
На тлі неба чорніли вежі Торлбю.
«Треба підводитися, — пролунали в голові батькові слова. — Лежачи на спині, битви не виграєш».