— Тебе тут не мало бути, — сказав він.
— Мене тут не мало бути? Що ти вилив у нашу воду?
— Що ти збираєшся робити з цим ножем?
Шпичка висмикнула ніж зі стільниці й виставила перед себе. Рука її дещо тремтіла, а голос прозвучав трохи пискляво:
— Це отрута?
Чоловік кинув накривку й підступив до Шпички.
— Не роби дурниць, дівчинко.
Тепер, коли незнайомець обернувся, вона побачила, що на поясі в нього висить меч, а права рука тягнеться до руків’я.
Можливо, тої миті Шпичка піддалася паніці. А можливо, міркувала ясніше, ніж будь-коли. Перш ніж усвідомила, що робить, вона кинулася на чоловіка, одною рукою схопила його за зап’ясток, а другою встромила ножа в груди.
Зробити це виявилося неважко. Куди легше, ніж може видатися.
Незнайомець не встиг видобути меча навіть до половини. Він зі свистом втягнув повітря, схопив Шпичку рукою за плече. Очі його скосилися ще більше.
— Ти… — прохрипів він і повалився навзнак, потягнувши дівчину за собою.
Шпичка скинула з плеча його безживну руку й важко звелася на ноги. Чорний одяг убитого зробився ще чорнішим, коли просякнув кров’ю. Із грудей стирчав столовий ніж, вбитий у серце аж по колодку.
Дівчина міцно заплющила очі, але коли розплющила їх, убитий чоловік нікуди не щез.
То був не сон.
— О боги, — прошепотіла Шпичка.
— Вони рідко приходять на допомогу, — у дверях, суплячись, стояв отець Ярві. — Що тут сталося?
— У нього була отрута, — пробурмотіла Шпичка, кволим рухом вказуючи на пляшечку, що валялася на підлозі. — Тобто… мені здалося, що він…
Міністр присів навпочіпки біля мерця.
— Ти взяла собі за звичку вбивати людей, Шпичко Бату.
— Кепська звичка, — ледь-ледь чутним голосом відказала вона.
— Залежить від того, кого вбивати, — Ярві поволі підвівся, роззирнувся довкола й підійшов до Шпички, придивляючись до її обличчя. — Він тебе вдарив?
— Та ні…
— Ударив, — він зацідив їй у щелепу так, що Шпичка впала на стіл. Перш ніж вона отямилася, міністр уже широко розчахнув двері й заволав: — Убивство в палатах короля Фінна! До зброї! До зброї!
Першим нагодився Рульф, який здивовано витріщився на труп, а тоді тихо сказав:
— Це мало б спрацювати.
Потім надбігли вартові, які теж витріщилися на труп і схопилися за зброю.
Після них з’явилася команда «Південного вітру». Вони хитали кучматими головами, потирали зарослі щетиною підборіддя й бурмотіли молитви.
Аж урешті прийшов сам король Фінн.
Відтоді як вона вбила Едвала, Шпичка стала обертатися у високих колах. Вона побачила п’ятьох міністрів і трьох королів, зокрема й Верховного, але враження на неї справив тільки той, хто вбив її батька. Нехай Фінн і славився своєю гнівливою вдачею, але перше, що впало Шпичці в очі й неабияк здивувало її, — це безформна постать володаря Тровенландії. Його підборіддя зливалося з шиєю, шия — з плечима, а плечі — з черевом. Рідкі жмутики сивого волосся були розкошлані після сну в королівському ліжку.
— Ти так і не второпала, коли ставати навколішки, еге ж? — просичав Рульф, опускаючись разом з усіма присутніми й тягнучи Шпичку за собою. — І, заради богів, застібни свій клятий пояс!
— Що тут сталося? — загорлав король, запльовуючи слиною переляканих вартових.
Шпичка втупила очі в підлогу, пораючись із пряжкою. Каменування тепер видавалося неминучим. Щонайменше для неї. Можливо, і для решти команди. Вона бачила вирази на їхніх обличчях. «Ось що трапляється, коли дати дівчині клинок. Навіть якщо це маленький столовий ножик».
Мати Кюре, бездоганна навіть у нічній сорочці, узяла пляшечку двома пальцями, понюхала і зморщила ніс.
— Фу! Це отрута, мій королю.
— Святі боги! — Ярві поклав руку Шпичці на плече. Ту саму, якою щойно добряче врізав їй. — Якби ця дівчина швидко не похопилася, я та моя команда пройшли б крізь Останні Двері ще до світанку.
— Обшукати кожен закуток у палаці! — заревів король Фінн. — Я хочу знати, як цей негідник пробрався сюди!
Воїн, що опустився був навколішки біля мерця, щоб обшукати його одяг, простягнув долоню, на якій зблиснуло срібло.
— Монети, мій королю. Карбовані в Скекенгаузі.
— Щось останнім часом у моєму палаці забагато всього скекенгаузького, — Фіннові обвислі щоки аж дрижали від гніву, їхні краєчки взялися рожевим рум’янцем. — Монети праматері Вексен, орли праматері Вексен, ще й вимоги праматері Вексен. Вона висуває вимоги мені, королю Тровенландії!