Отець Ярві нервово ковтнув слину й пальцем каліченої руки обережно підняв вічко. Те, що було всередині, випромінювало бліде світло. Воно вихопило з темряви запалі щоки міністра і його роззявлений рот, відбилося у великих від зачудовання очах королеви Лайтлін, хоча ще хвилю тому Бранд гадав, що цю жінку ніщо не може здивувати.
— Святі боги! — прошепотіла вона. — Ти таки добула його.
Незнайомка вклонилася з робленою поштивістю, полою плаща замітаючи з підлоги солом’яну потерть.
— Я завжди дістаю те, що обіцяла, о найзолотіша з королев.
— То він досі працює?
— Увімкнути його?
— Ні, — відказав отець Ярві. — Увімкнеш його перед Імператрицею Півдня, не раніше.
— Лишається ще питання щодо…
Не відриваючи очей від скриньки, королева Лайтлін простягнула їй складений аркуш паперу.
— Усі твої борги списано.
— Саме це питання я й мала на думці, — чорношкіра жінка взяла папірець двома пальцями й, насупивши чоло, глянула на нього. — Мене часом називають відьмою, але ось де справжні чари — ув’язнити таку силу-силенну золота в цьому клаптику паперу.
— Ми живемо в часи змін, — пробурмотів отець Ярві й затріснув вічко скриньки. Світло згасло. Лише тоді Бранд усвідомив, що весь цей час тамував віддих, і поволі випустив повітря з легень. — Збирай команду, Рульфе. Ти знаєш, які люди нам потрібні.
— Міцні й затяті, гадаю, — сказав старий воїн.
— Веслярі й бійці. Вигнанці й відчайдухи. Чоловіки, які не мліють, коли думають про кров або бачать її. Подорож буде довга, і ставки — щонайвищі. Мені потрібні ті, кому нічого втрачати.
— Така команда саме для мене! — чорношкіра ляснула себе по стегну. — Записуй мене першою!
Вона ковзнула поміж стільцями і своєю танцівливою ходою наблизилася до Бранда. На якусь мить поли її клаптикового плаща розгорнулися, і під ними зблиснула сталь.
— Пригостити тебе кухликом елю, молодий чоловіче?
— Гадаю, хлопцеві вже досить, — сірі очі королеви Лайтлін дивилися просто на нього, очі її чотирьох рабів — так само. Бранд нервово ковтнув; у роті, в якому ще стояв присмак блювотиння, зненацька пересохло. — Хоча мій перший чоловік і дав мені двох синів, за що я завжди буду вдячна, але пив він забагато. Погану людину пияцтво псує до останку, а хорошу — руйнує.
— Я… вирішив кинути, моя королево, — промимрив Бранд.
Він знав, що не повернеться до колишнього життя. Ні до елю, ні до жебрацтва, ні до роботи вантажником у порту.
Чорношкіра розчаровано пхикнула й попрямувала до дверей.
— Теперішній молоді бракує амбіцій.
Лайтлін пустила повз вуха її слова.
— Те, як ти б’єшся, нагадало мені давнього приятеля.
— Дякую…
— Не дякуй. Зрештою мені довелося його вбити.
І королева Ґеттландії величною ходою покинула склад. Раби подалися за нею.
— Мені треба йти шукати команду, — Рульф узяв Бранда попід руку. — А за тобою, певно, вже сумує канава…
— Обійдеться без мене.
Рульф був дужий, але Бранд не ворухнувся з місця. Він пригадав те почуття, коли б’єшся й перемагаєш, і тепер більше, ніж будь-коли, був упевнений у тому, як має вчинити.
— Тобі пощастило, старий, — сказав він. — Можеш шукати на одного менше.
Рульф чмихнув.
— Це не дводенна прогулянка, хлопче, і навіть не набіг на Острови. Ми попливемо вгору річкою Дивною до Горішнього волока, а далі — наниз Денною. Завітаємо до Князя калиївського і спробуємо домогтися зустрічі з Імператрицею Півдня в Першограді. Навіть якби не йшлося про пошуки союзників проти наймогутнішої людини у світі, у цій подорожі на нас чигатиме безліч усіляких небезпек. Ми будемо в дорозі багато місяців. І не знати, чи взагалі повернемося.
Бранд важко ковтнув. Небезпеки, звісно, великі, але й можливості — теж. Багато хто здобув собі славу на річці Дивній. Багато хто здобув собі багатство в землях за нею.
— Вам потрібні веслярі? — запитав він. — Я можу веслувати. Вам потрібно тягати вантажі? Я можу тягати вантажі. Вам потрібні бійці? — Бранд кивнув у бік Шпички, яка вже звелася й, кривлячись, масувала побиті ребра. — Я можу битися. Вам потрібні люди, яким нічого втрачати? Одного такого ви вже знайшли.
Рульф розтулив рота, але отець Ярві його випередив:
— Дорога буде важка, але наша мета — уторувати шлях Батькові Миру. Ми вирушаємо в цю подорож, щоб знайти союзників, — отець Ярві злегка кивнув Брандові. — Нам може стати в пригоді той, хто іноді замислюється над тим, що треба чинити добро. Дай йому ознаку, Рульфе.