Зрештою сталося неминуче. Розпачливо зойкнувши, Шпичка зірвалася з причалу й шубовснула в привітні обійми Матері Моря. Бранд провів її поглядом і невдоволено скривився. Він мав великі сумніви, що той рік, який йому треба було провести на веслах поруч зі Шпичкою, стане після цього приємнішим.
До Калиєва звідси було ще ой як далеко, і дорога тепер починала видаватися Брандові ще довшою.
Команда на такий результат поєдинку відреагувала хихотінням. Колл, що всупереч материній забороні видерся, як завжди, на щоглу, радісно загукав згори.
Скіфр злегка потерла скроні двома пальцями.
— Лихе знамення, — промовила вона.
Шпичка закинула щит на причал, а тоді вилізла сама обліпленою молюсками-причепами драбиною, змокла до нитки й аж біла від люті.
— Ти видаєшся чимось невдоволеною, — сказала Скіфр. — Може, ця випроба нечесна?
— На полі бою немає місця чесності, — процідила Шпичка крізь зціплені зуби.
— Така молода, а вже така мудра! — Скіфр простягнула Шпичці впущений тренувальний меч. — Ще одна спроба?
За другим разом вона опинилася в морі ще швидше. Третій закінчився тим, що вона впала на весла «Південного вітру» й довго борсалася серед них. За четвертим разом вона вгатила по щиту з такою силою, що зламала меча. Після цього Бранд знову зіпхнув її з причалу.
На ту мить на пристані вже зібралася весела юрба глядьків: з їхньої лодії, з інших кораблів, а також місцеві, що прийшли посміятися з дівчини, яку раз по раз скидали в море. Декотрі навіть доволі жваво билися об заклад, чим усе завершиться.
— Годі, припинімо це, — попросив Бранд. — Будь ласка.
Інакше, якщо поєдинок триватиме далі, він бачив лише дві можливості: або розлютити Шпичку ще дужче, або самому стрибнути в море. Ні те, ні те його не надто влаштовувало.
— Іди до біса зі своїм «будьласканням», — гиркнула Шпичка й приготувалася до наступного захóду.
Вона, поза всяким сумнівом, ладна була плюхатися в море і під світлом Батька Місяця, якби їй дали таку змогу, але Скіфр пальцем м’яко опустила донизу обламане вістря Шпиччиного меча.
— Гадаю, ти вже достатньо розважила добрий люд Ройстока. Ти висока і сильна.
Шпичка виклично випнула підборіддя.
— Сильніша за багатьох чоловіків.
— Сильніша за багатьох хлопців на тренувальному бойовищі, але… — Скіфр ліниво махнула рукою в бік Бранда. — У чому полягає урок?
Шпичка сплюнула на причал, витерла трохи слини з підборіддя й понуро промовчала.
— Тобі так подобається смак солоної води, що ти хочеш і далі з ним битися? — Скіфр підійшла до Бранда і схопила його за обидва передпліччя. — Поглянь на його шию. Поглянь на його плечі. То в чому полягає твій урок?
— У тому, що він сильніший, — Фрор стояв, спершись на борт «Південного вітру» руками, в яких тримав шмату і шкребок.
— Саме так! — вигукнула Скіфр. — Дозволю собі зазначити, наш мовчун-ванстерець тямить у цьому ділі. Звідки в тебе цей шрам, мій голубе?
— Доїв оленицю, а вона візьми та й упади на мене, — відказав Фрор. — Вона потім дуже шкодувала, але було вже пізно.
Брандові здалося, що ванстерець підморгнув понівеченим оком.
— Геройська відзнака, нічого не скажеш, — буркнула Шпичка, підібгавши губи.
Фрор стенув плечима.
— Хтось має дбати, щоб удома було молоко.
— І хтось має потримати мій одяг, — Скіфр рвучко стягнула з себе клаптиковий плащ і кинула йому.
Вона була худорлява і звинна, як бич, з осиною талією, обмотана полотняними стрічками, обплетена пасками й ремінцями, обвішана ножами, гачками, капшучками, відмикачками, петлями, стрижнями, згортками паперу та іншим знаряддям, про призначення якого Бранд навіть не здогадувався.
— Що, ніколи не бачив бабусі без її плаща?
Вона дістала з-за спини топірець із держаком з темного дерева й тонким «бородатим» лезом. Зброя була прегарна, на блискучій сталі зміїлися викарбувані дивні письмена. Жінка здійняла другу руку, загнувши великий палець досередини, а решту звівши докупи.
— А це мій меч. Добрий клинок, еге ж? Вартий пісні. Ну ж бо, хлопче, скинь мене в море, якщо зможеш.
Скіфр стала наближатися. Її хода збивала з пантелику: вона заточувалася, наче п’яна, рухалася, безвільно метляючи руками й головою, як лялька, розмахувала топірцем, ударяючи по дошках і відколупуючи від них тріски. Бранд стежив за нею з-поверх щита, намагаючись знайти якусь закономірність у її русі, але так нічого й не збагнув і не мав жодної гадки, куди припаде її наступний крок. Тож він обачливо зачекав, поки топірець опише широку дугу, і лише тоді рубонув навідліг.