То краще вже лягайте мовчки спати,
І про той гріх нікому не кажіть.
14.12.1979 р.
ЧУДО – НЕЗНАЙОМКА
Ну ж і чудо незнайомка,
Це не просто описать,
Як пройде вона в колготках,
Хлопці всі, як штик стоять.
22.10.2011 р.
МОЯ СЛАВА
Біля Гриця дівка стала
Й притулилася пупком,
Що в Грицька піднялась слава,
Ніби меч, що над Дніпром.
22.10.2011 р.
ФАРАОНИ – ТОРГАШІ
Ми всі в цім світі торгаші,
І що ж то далі воно буде,
Як в нас не стане вже душі,
І десь подінуться в нас люди?
От світ настав: купи-продай,
Людей не чують, і не бачать,
Тільки шумить тихенько гай,
Та солов’ї ночами плачуть.
Світ від кінця йде до кінця,
Усе, як в Божому писанні,
І знов кричать за жеребця,
Кому гормони ті бажанні.
Село, мов, вимерло – мовчить,
І скрізь уже нові закони,
Навіть бекасик не кричить,
Бо звідкись взялись – фараони.
Над нами носиться війна,
А люди рвуться, ніби з зони,
І вже не можуть без вина,
Як без гаремів – фараони!
7.9.2011 р.
Я ВСЕ ДЛЯ ТЕБЕ НАПИСАВ
Те місто, що побудував,
І всі вірші, які я маю,
Їх всі для тебе написав,
Моя знедолена ти, мамо.
Хочеш, прийми їх, прогони,
Та їх дарую я від серця,
Щоб ними ти могла пекти
Усіх бандитів дужче перця.
19.10.2011 р.
УКРАЇНІ
Люди нагліють «на очах»,
Тому природа й безсердечна,
І на людей нагонить страх,
Немов на кролика овечка.
19.10.2011 р.
НЕБО ХУЛІГАНИТЬ
Цілу ніч світилось небо
Блискавками тут і там,
Ой, як я спішив до тебе
Аби твій відчути стан.
Над полями ходить осінь
І гукає всіх в садок,
Ну, а серце ласки просить,
Щоб прийшла хоч на часок.
А дощі не замовкають
І ще більше загули...
Як же так, що ми проспали
Те, без чого не могли?
Цілу ніч дощі гуляють,
Де не глянеш – там біда,
А по вулиці збігає
Ручайками скрізь вода.
По садку гуляє вітер,
В вікна преться, як удав,
Ну й погода! Де ж ті квіти? –
Що прем’єр нам обіцяв.
2.6.2011 р.
ЩЕ СКРИПКА ГРАЄ
На серці скрипка зиму грає,
Морозним голосом співа,
А осінь душу роздирає,
Мов вимовляє вам слова:
– Прийди, прилинь, моя кохана,
Пора вже збавить пил душі,
А скрипка грає, скрипка грає
Неначе втомлені вірші.
20.10.1978 р.
ЛЮБЛЮ БУЗОК І БУЗИНУ
Люблю бузок і бузину,
І чарівну гнучку калину,
Яка не скаже ту бузу
Що може вам сказать – дружина.
20.6.1976 р.
ТОВКУЧКА
– Ви чому оце, дівчата,
Робите товкучку?
– Бо це учимо вітатись
Ми свою Сердючку.
– А хіба вона не вміє? –
Запитав я Іру.
– Запишалась, бо сьогодні
Стала бригадиром.
– А в нас так,– всі засміялись,–
Як піднімуть в «званні»,
То чомусь стають відразу,
Всі, мов – ненормальні.
5.11.1976 р.
ОЙ, У ПОЛІ!
Ой, щоб мав я ту дівчину
З карими очами,
Я б її кохав до віку
І не спав ночами.
Ой, якби ж мені ту жінку,
Що йде по алеї,
Я б всю ніч,
Ось слово честі! –
І не злазив з неї.
Вона б мене не сварила,
А всю б ніч любила,
І зі мною по гайочку
Кожен день ходила.
Ой, у полі, де тополя
Горнеться до дуба,
Ой, як хочеться з тобою
Покохатись, люба.
6.9.2011 р.
ДЕ Ж ВИ БУЛИ?
– Де ж ви були тоді, красуні,
Коли не знав, що з ним… робить?
Коли ще міг я Валю й Дуню,
Й хто скільки скаже – повторить.
19.10.2011 р.
ВЕСЕЛОМУ ФІЛОСОФУ
Який Хома – такі і діти,
І в цьому, брате, не вагайсь,
І будуть всі вони радіти
Так як і ти колись, згадай.
Кожен живе, як того вартий,
Чиє б дитя то не було,
Та тим, хто не сприймає жарти,
В житті найменше повезло.
Отож, чи варт когось повчати?
Краще про свій час пригадай,
Як не приходив ти до хати,
І десь тікав від жінки в гай.
Отож, як йде невістка з іншим,
І син додому не спішить,
Значить хтось кращі пише вірші,
Й чи варто в цьому їх винить?
Отак було, отак і буде,
І жити їм не заважай,
Й тебе за це судить не будуть,