І хоч в житті не став я – Президентом,
Зате завжди я ніс людям любов.
13.5.1978 р.
СНІГ І КРИГА
Появились сніг і крига,
Поки пив водичку Дрига,
А як пить став Заболотний,
То весь клас лишивсь голодний.
20.12.1981 р.
ЩОБ НЕ БУЛО ВІЙНИ
Полізла паморозь на скроні,
І вже біліє білий сніг,
А я як був все на припоні,
І досі ще валюсь із ніг.
Я знав, мене ти не кохаєш,
Тому й сидів, як на голках,
Й тебе чекав я вечорами,
Немов голубку сизий птах.
Як ти приходила з «роботи»,
Я не питав, де ти була?
Старавсь стягнути з тебе боти,
Щоб ти відразу спать лягла.
Коли приходила додому,
Старавсь завжди накрити стіл,
Налить чогось, щоб зняти втому,
Й подати тут же на обід.
Я не питав, чи ти кохала,
Але завжди оберігав,
А щоб не мерзла, коли спала,
Я одіялом накривав.
І не за зраду я боявся,
Та хай мене боронить грім!
Я надто цим не переймався,
Бо знав, там вистачить нам всім,
Бо за такими й сам ганявся.
20.1.1984 р.
УРОК НА ЗРІЛІСТЬ
Я відчув красу небесну,
Як тобою я дихнув,
Бо відразу про всі муки
Я в ту ж мить тоді забув.
Ревнував тебе до всіх я –
До вітрів, і до зірок,
А коли прийшов до школи,
То кінчався вже урок.
12.5.1983 р.
НЕЗАЙМАНІЙ
Тебе не хочу ображати,
Й тебе не стану я повчать,
Навчись спочатку заробляти,
А потім ноги розставлять.
Й тебе не стану я соромить,
Це почуття не всім дано,
І, видно, що його не має
У тебе вже його давно.
Але не стану я соромить,
Це почуття для всіх святе,
І хай воно тебе боронить,
І від людей злих береже.
Колись і ми дівчат любили,
Я не соромлюсь це сказать,
Й те саме з ними теж робили,
Навіть, якщо була та – б..дь.
Але в жінки таких не брали,
І це тобі потрібно знать.
Але, якщо вже ти рішилась,
Й твоя краса пішла в рознос,
То потурбуйсь про хліб і сало,
Щоб прокормить свій опорос.
Та на останок, моя люба,
Якщо дозрів «твій каравай»,
То хоч узнай, як звати того,
Кому довірила свій рай.
Чи ти, як в тому анекдоті,
Що ніч проведена разом,
То ще не привід для знайомства,
Й його запрошувати в дом.
20.11.2012 р.
СОНЦЕ З КВІТОЧОК ПАЛАЄ
Сонце з квіточок палає
І заплуталось в гілках,
А з сусідньої кімнати
Тільки й чути ох, та ах.
4.3.1957 р.
КОЛИ КВІТУЮТЬ ЧОРНОБРИВЦІ
Люблю, як сміються смереки,
Пасучи орлят і ягнят,
Як пісню співають лелеки,
Лякаючи в смерть жабенят.
Люблю, як сміються Домахи
І шепчуться з вітром жита,
Як в лузі шебечуть десь птахи,
Зозуля рахує літа.
Люблю, як гуде степ джмелями,
Як в росах купається день,
Як казка блукає між нами
Й всміхається людям женьшень.
Люблю, як в хмарках блискавиці
Гуляють всю ніч в небесах,
А поруч, піднявши спідниці,
Дівчата ідуть у стрічках.
Люблю, як цвітуть чорнобривці,
І Сонце сміється з дібров,
І тут же іде до щасливців
Кирпата, грудаста любов.
Так смійся, так смійся, кохана,
Й щоб вічно збувалися сни,
То більше завжди посміхайся
Веселим промінням весни.
Так смійся, так смійся, кохана,
Аж поки дойдем до стерні,
Бо потім щасливе кохання
Не знадобиться мені.
Так смійсь, поки зоряне небо,
І бігають дітки малі,
І поки для нас із тобою
Гудуть по гаях ще джмелі.
Так смійсь поки ти молоденька,
І зорі на небі ясні,
І поки ще ми не добрались
До тої страшної стерні.
26.4. 1988 р.
ЩОБ МИ РОЗУМ МАЛИ
Щоб ми хоч трохи розум мали,
То ми б давно людьми вже стали.
20.11.2012 р.
ЛЮБІТЬ, КОХАЙТЕСЬ І ЖИВІТЬ
Як тільки Сонечко з’явилось
І загорівся Божий світ,
У полі роси появились,
А в них веселий зорецвіт.
О, як би в тому полі квітів,
Де квітне люпін і осот,
О, як би я хотів добратись
До ваших всіх живих красот.
І в тому полі самоцвітів
Зробити всім вам свій уклін,
І непомітними стрибками
Ваших торкнутися колін.
О, Боже, скільки ж у вас зваби,
О, Боже, скільки в вас красот,
Що хочеться усі їх взяти