— Хто це зробив? — запитав я старого.
Старий, здавалося, був не на жарт розгублений. Він якось дурнувато посміхався кривою посмішкою, щось шепотів, потім знов посміхався, на чолі його зблискували й моментально випаровувалися краплі поту — так розжарилося його тіло.
— Ну? І хто це? — запитав я ще раз.
— Козли якісь. Мавпи… — відповів він, багряніючи.
— Хто?
— Мавпи! Козли…
— Так козли чи мавпи? — не розумів я.
— Ага, — відповів батько, — козли, сука, мавпи…
Слово «мавпи» він проказав з якимось західноамериканським прононсом — що у нього вийшло: «маупи»…
— Але ж ти не жид, — питально прищурився я.
— Я? — розлютився батько.
— Ну да, це ж друзі твої євреї…
— Що ти маєш проти моїх друзів?
— Та нічого, просто кажу, що вони євреї…
— Вони нормальні люди! — почав кричати старий.
— Господи, я ж і кажу, що вони нормальні люди, тільки євреї, а ти тут до чого? Чому тобі підкинули цю срань?
— Мені?
— Не, чорту лисому! — занервував я.
— Не знаю, синку. Кому тепер що доведеш…
Діставши з комори солярки, старий облив знайдену голову, кинув й до унітазу і підпалив. Ну і смерділо ж — Господи, такого нудотного смороду я в житті не відчував! Потім батько налив з алюмінієвої фляги зубровки. Собі й мені. Випив, вилаявся. І я випив. Від цього стало легше, але я моментально сп'янів, а тому вирішив вийти на вулицю провітрити нутрощі, та й, заразом, і голову.
— Ти куди? — перелякано запитав старий.
— На вулицю. Повітрям подихаю. Ще й ти тут розбздівся головами своїми.
— Мовчи! — закричав старий.
— Чого ж «мовчи»? Пішов би до шерифа, усе б йому розповів, а то й чужі сліди позамітав, і голову спалив…
— Не твоє діло. Не думаю, що з шерифом буде краще.
— Як знаєш. Я скоро повернуся, — сказав я наостанок і вибігав із квартири.
Це ж треба таке, розхвилювався тоді я. Якщо до квартири може зайти будь-хто, просто якимось незрозумілим механізмом відчинивши двері, то про які захищеність і спокій можна взагалі говорити? Щось мене це дуже неприємно хвилювало, я спускався до заднього двору, гриз кислюче яблуко і думав про цигарки. Це ж треба…
На задньому дворі я побачив Женю…
— Привіт, — сказав я. Треба ж було щось запитати, тим більше мені було страшенно скучно, а все тіло — не знаю як пояснити, — було сповите якимсь хвилюванням. Ще ця зубровка батькова не туди пішла.
— Ти, — індиферентно констатувала Женя мою появу.
— Ага, я.
«Якась вона знервована», — подумав я.
— Слухай, чого ти така знервована?
— Яка тобі різниця?
— А все ж таки? — приколупався я.
— Чого ти приколупався, а?
— Та я ж тільки так…
— Так… хуяк! Бабки, малий. Розумієш, світом правлять бабки…
- І шо?
— Так от їх мені не віддали.
— На роботі?
— Щось типу того.
— Ти десь працюєш?
— Та ніде я не працюю. Слухай! Відчепись, ага? І без тебе хєрово!
Вона відвернулася, і я — не знаю, щось мені в голову вдарило — підійшов і обійняв й. Якщо чесно, хотів просто розвернутися й зникнути з поля й зору, а все ж таки взяв підійшов і обійняв. Але якось неоковирно, якось по-дитячому, зовсім не так, як хотів, а хотів, як друг. Обійняти, і щоб у неї все минулося, всі й негаразди, якщо у неї не все гаразд, болі, якщо у неї справді щось болить, тривоги, ну, якщо п щось тривожить, звичайно, і взагалі, нехай усміхається — радіє життю, вона ж молода, здорова, симпатична, якщо я нічого не плутаю…
Але Женя розплакалася, чого я, в принципі, не очікував… Я взагалі нічого не очікував. Що я тоді міг очікувати? Ну що взагалі пацан у чотирнадцять років може очікувати? Сімейного щастя? Якихось надзвичайних багатств? Та нічого я не міг очікувати — що вже казати про те, що людина, яка чітко знає, чого хоче від життя починає плакати. Цього я і уявити собі не міг — навіть у безкінечно маревному сні. Хоча яка різниця, що я міг і на що сподівався, чим підтверджувалися мої очікування і що зупиняло мене за крок від здійснення мрій, а головне — навіщо! Ці всі роздуми зараз здаються мені трохи дивними, а тоді, щоб усе це подумати, зрозуміти й розкласти по поличках мені знадобилося трохи менше сотої секунди. Я особливо не заморочувався, а просто сидів тоді, обіймав й, а вона плакала, плакала, роз'їдаючи мої ноги своїми гіркими сльозами аж до кісток.